Відповідь:
Українське мистецтво починається від найдавніщих часів життя людини. Археольоґічні досліди показали, що, наприклад, головне місто України — Київ є одним із найдавніщих заселених осередків людського шиття. Установлено, що печерна людина, людина доби мамонта, вже жила на території України. Доведено, що Київ був заселений не менше, як за чотирі тисячі років до початку нашої ери, а, може, й далеко давніще. Також і на инших просторах України знаходять сліди людського життя всіх періодів. Разом із слідами передісторичної людини, навіть иайдавніщими, знаходять і сліди її примітивного мистецтва. Але в нинішньому стані археольоґії ці останки примітивного мистецтва швидче мають значіння для історії загальної культури, ніж для історії мистецтва у стислому розумінні цього слова.
Дійсна історія українського мистецтва починається в IX. або X. віці нашої ери, разом із документальною історією України. Але наші відомости про монументальне мистецтво з доби перед десятим віком полягають на документальних джерелах, а не на студіях самих пам’яток тодішнього мистецтва. Оскільки можна гадати, вже в ту добу мистецтво на Україні, як тоді й по всій Європі, виявлялося в формах так званого візантійського або пізніще романо-візантійського стилю. Коли з одинацятим віком у мистецтві Європи ігається живий національний рух, що привів до утворення романо-візантійського стилю, то цей рух зразу не був чужий і для України. Твори монументального мистецтва, що вціліли до нашого часу від одинацятого віку, величаві храми Чернигова й особливо Київа, свідчать про артистичні взаємини України і з грецьким Сходом, і з заходом Європи. Ці пам’ятники представляються, як першорядні пам’ятники мистецтва всієї Європи того часу.
Останки чернігівського собору, а й церкви на Берестові в Київі, що, можливо, з чернігівським собором являються найдавиіщими українськими будівлями доби князя Володимира Великого, зраджують прикмети романо-візантійського стилю, що тоді починав панувати по всій Європі. Капітель колони чернігівського собору, наприклад, нагадує капітелі деяких найдавніщих церков у Європі. Пишний собор XI. віку св. Софії в Київі, що незвичайно добре зберігся до наших часів зі своїми дуже багатими й величавими композиціями стінних мозаїк та фресків, свідчить про працю візантійських майстрів, що прийшли на Україну, до Київа, з ріжних частин візантійської держави та инших земель. Пробуджена ними творча діяльність українських майстрів, що наслідували, з одного боку, майстрів візантійських, з другого боку, мали зносини з творчістю романського Заходу, появила на українському ґрунті питому українську осібність романо-візантійського стилю, в якому перетворено й візантійські, й романські впливи, і овіяно своєрідним духом українського ґенія. Церкви св. Михайла і св. Кирила в Київі, обидві з дванацятого віку, надзвичайно величаві й багаті, й архітектурними формами, й декораціями, дуже характеристичні для цього стилю.
Уже в соборі св. Софії, побіч візантійських майстрів, безперечно працювали місцеві майстри українські, й можливо, що це якраз вони працювали над декораціями світськими, що представляють сцени тогочасного життя, якщо в цих сценах бачити малюнки життя українського, а не візантійського. Мозаїки і фрески XII. віку в церквах св. Михайла і св. Кирила, та , на Берестові в Київі й церкви в Острі утворили цілком українські майстри київської школи. Можна з певністю сказати, що ніодна країна Європи на північ від Альп не має пам’яток декораційного малярства таких гарних і таких високо-артистичних, як ці декорації згаданих пам’ятників українського мистецтва.
