Олесь Бердник. Фантастична повість: "Хто зважиться - вогняним наречеться" План до частини II: "Катастрофа": I. Промінь далекого світу. 1. Ночівля на сіні. 2. У мрії гарно, в житті - не повірять. 3. Біля хатини лісника. 4. Розмова з Катею. 5. Розповідь про Планету Квітів: а) казка планети Земля, що проникла Сонячним Шляхом; б) Райдужний Містміж світами; в) початок згасання сонця; г) до чисте дитяче серце. 6. Обіцянка прочинити двері до казки. 7. Славко пропонує до II. Два світи. 1. У павільйоні шкільної обсерваторії. 2. Розмова з астрономом - Максимом Івановичем: а) метеорити в Чортовій Долині; б) люди у долині - мешканці іншого світу. 3. Розповідь Каті: а) подолання простору волею істоти; б) планета, яку неспроможні бачити телескопи; в) Край Казки на Планеті Квітів; г) доведена казка - вже не казка; д) свіжі ягоди; е) любов до неймовірного - до Краю Казки. 4. Нанті поведе по шляху казки. III. Очі казки. 1. На галявині. 2. Люди - пуп'янки майбутньої квітки. 3. Сліпучо-золотава квітка. 4. Пробудженість. Велика єдність усього живого. 5. На шляху до казки. 6. На кораблі. 7. Небезпека. Ліна рятує Нанті. IV. Розлука. 1. Відчуття біди. 2. Онопрій та розбита ккітка. 3. Немає вороття. 4. Зажурена Ліна. 5. Бажання знайти Нанті.
План до частини III: "Пошуки пришельців": I. Усмішка космонавта. 1. Дружба Ліни та Славка. 2. Тривожна розмова. 3. Космонавтом Іван Король. 4. Оповідь Славка. 5. Порада від космонавта. II. Небесна феєрія. 1. Не вивчене атмосферне оптичне явище. 2. Розмова з астронома з учнями. 3. План Славка: а) ідея познайомитись з інопланетянами; б) до Паміру. III. Третій зайвий. 1. Лист від таджицьких школярів. 2. Прі пропонує дружбу. 3. Клятва Онопрія. IV. "Зайці". 1. Екскурсія до Душанбе. 2. У схованці. 3. Розпач Онопрія. 4. За тюками у вертольоті. 5. Втікачі у повітрі. V. Гори. 1. Сон Ліни. 2. В горах. 3. Зупинка в глибокій ущелині. 4. Продовження подорожі. VI. Зрада. 1. Ночівля в кам'яній заглибині. 2. Тривожні думки Славка. 3. Зрада Онопрія. VII. Блукання. 1. Кам'яний хаос. 2. Сильний гуркіт вертольоту. 3. Виснажлива подорож. 4. Йти до кінця. 5. Казковий летючий корабель. за прибульцем-роботом. 7. Всередині космічного пристрою. VIII. Безодня. 1. В кріслах корабля. 2. В космосі. 3. Дивний, незнаний спокій. 4. Таємничий корабель несе на шлях казки. IХ. Марс. 1. Червона планета. 2. Ласування плодами синього дерева. 3. У пошуках господарів планети. 4. Квіти тягнуть Ліну в повітря. 5. Славко у розпачі.
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Фантастична повість: "Хто зважиться - вогняним наречеться"
План до частини II: "Катастрофа":
I. Промінь далекого світу.
1. Ночівля на сіні.
2. У мрії гарно, в житті - не повірять.
3. Біля хатини лісника.
4. Розмова з Катею.
5. Розповідь про Планету Квітів:
а) казка планети Земля, що проникла Сонячним Шляхом;
б) Райдужний Містміж світами;
в) початок згасання сонця;
г) до чисте дитяче серце.
6. Обіцянка прочинити двері до казки.
7. Славко пропонує до
II. Два світи.
1. У павільйоні шкільної обсерваторії.
2. Розмова з астрономом - Максимом Івановичем:
а) метеорити в Чортовій Долині;
б) люди у долині - мешканці іншого світу.
3. Розповідь Каті:
а) подолання простору волею істоти;
б) планета, яку неспроможні бачити телескопи;
в) Край Казки на Планеті Квітів;
г) доведена казка - вже не казка;
д) свіжі ягоди;
е) любов до неймовірного - до Краю Казки.
4. Нанті поведе по шляху казки.
III. Очі казки.
1. На галявині.
2. Люди - пуп'янки майбутньої квітки.
3. Сліпучо-золотава квітка.
4. Пробудженість. Велика єдність усього живого.
5. На шляху до казки.
6. На кораблі.
7. Небезпека. Ліна рятує Нанті.
IV. Розлука.
1. Відчуття біди.
2. Онопрій та розбита ккітка.
3. Немає вороття.
4. Зажурена Ліна.
5. Бажання знайти Нанті.
План до частини III: "Пошуки пришельців":
I. Усмішка космонавта.
1. Дружба Ліни та Славка.
2. Тривожна розмова.
3. Космонавтом Іван Король.
4. Оповідь Славка.
5. Порада від космонавта.
II. Небесна феєрія.
1. Не вивчене атмосферне оптичне явище.
2. Розмова з астронома з учнями.
3. План Славка:
а) ідея познайомитись з інопланетянами;
б) до Паміру.
III. Третій зайвий.
1. Лист від таджицьких школярів.
2. Прі пропонує дружбу.
3. Клятва Онопрія.
IV. "Зайці".
1. Екскурсія до Душанбе.
2. У схованці.
3. Розпач Онопрія.
4. За тюками у вертольоті.
5. Втікачі у повітрі.
V. Гори.
1. Сон Ліни.
2. В горах.
3. Зупинка в глибокій ущелині.
4. Продовження подорожі.
VI. Зрада.
1. Ночівля в кам'яній заглибині.
2. Тривожні думки Славка.
3. Зрада Онопрія.
VII. Блукання.
1. Кам'яний хаос.
2. Сильний гуркіт вертольоту.
3. Виснажлива подорож.
4. Йти до кінця.
5. Казковий летючий корабель.
за прибульцем-роботом.
7. Всередині космічного пристрою.
VIII. Безодня.
1. В кріслах корабля.
2. В космосі.
3. Дивний, незнаний спокій.
4. Таємничий корабель несе на шлях казки.
IХ. Марс.
1. Червона планета.
2. Ласування плодами синього дерева.
3. У пошуках господарів планети.
4. Квіти тягнуть Ліну в повітря.
5. Славко у розпачі.