На початку зими випадає перший сніг.Деякі звірі впадають у сплячку.Дерева втрачають листя. Дкхто може не любити зиму тому, що вона холодна та похмура пора року. Мені дуже подобається зима тому, що зимою можна кататися на санях, ліпити сніговиків та грати в сніжки.
Навесні Шрам і Петро наближалися до Києва Білгородським шляхом. Вони заїжджають на хутір Хмарище до Череваня, крім того козаки зустрічають там божого чоловіка, який розповідає про події на Україні. Шрам зізнається, що він їде не в Київ, а до Сомка в Переяслав і хоче взяти з собою і кобзаря, бо його козаки послухають. Петро знайомиться у Череваня з його дочкою Лесею і закохується в неї. Череваниха хоче видати Лесю за Сомка і пропонує перед заручинами поїхати на прощу до Києва, куди вони й їдуть. Біля печер Черевань зі Шрамом зустріли гетьмана Сомка. Шрам розпитує Сомка про його позиції як гетьмана, той впевнений, що його підтримають. До Сомка приходять запорожці Кирило Тур та Чорногор. Кирилові дуже сподобалась Леся і він викрадає її. Петро був поранений у сутичці з Кирилом і його повезли на Хмарище. Гінець передає, що у Сомка мало шансів на гетьманську булаву і тому Шрам з Череванем збирається у Ніжин вмовити Васюту підтримати Сомка. Якось Петро зустрічається з Кирилом. І той за його додому. Приходить Пугач і наказує Кирилові їхати до коша на розправу. Петро їде в урочище Романовський Кут, куди повезли Кирила. Там стоїть кошем Брюховецький, готовий до Чорної ради. Після покарання киями Петро допоміг Кирилові дістатися до матері. Всі зібралися в Ніжині. Прибув Сомко і старшина роз’їхалася по дворах, біля гетьмана залишився тільки Шрам. Всі віддали голос за Сомкового ворога. На раді перемагає Брюховецький і починає свою владу. Перш за все він заточує Сомка в темницю. Кирило Тур проникає в темницю та пропонує Сомкові залишитися замість нього. Гетьман відмовляється заплатити чужим життям за своє. Сомка вбивають. *** Якось йдучи на Запоріжжя, Петро заїжджає на Хмарище і там одружується з Лесею.
Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби. Драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. Під впливом обставин в'яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. Він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. Роздвоєність натури Лукаша відбилася і в його мові. Спочатку, коли він був під впливом поетичної душі Мавки, своєю красою його мова наближалася до мови Мавки. Звертаючись до коханої, він говорить: «Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!» З огрубінням характеру грубішає мова Лукаша: «Ах, дай спокій! Не маю часу... Мати все гризуть за тебе!..» — відповідає він Мавці. Коли ж вона попросила Лукаша заграти на сопілці, він каже: «Ет, не пора мені тепер грати». До Мавки звертається ще й такими словами: «Тепер уже почнеться дорікання». Та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». Мавка тільки сумує, що Лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись». За зраду Лукаш тяжко карається — Лісовик перетворив його на вовкулаку. Мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. Але надто пізно. Він не може повернути втраченої коханої. Від образу Лукаша невіддільна постать його Долі. Це загублена Доля, яка колись супроводжувала щастя юнака. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів. Але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. Образ Долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.
