Родился в городке Воронеже Глуховского уезда Черниговской губернии. Был ребёнком от второго брака состоятельного крестьянина из казацко-старшинского рода Александра Андреевича Кулиша и дочери казачьего сотника Ивана Гладкого — Катерины. Нахуторе под Воронежем с детства слышал от матери разные сказки, легенды, народные песни. Была у него и «духовная мать» — соседка по хуторам Ульяна Терентьевна Мужиловская, которая настояла на его обучении в Новгород-Северской гимназии.
Пантелеймон Куліш (1819-1897) — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. Народився у містечку Воронежі, у сім’ї заможного хлібороба. Мрів навчатися в Київському університеті, але він не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже — й права навчатися в університеті. Але все ж Куліш досягнув своєї мрії і здобув хорошу освіту. Писав російською мовою і українською. Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий як перший автор україномовного історичного роману («Чорна рада»). Навчатися в Новгород-Сіверській гімназії його спонукала сусідка по хутору Уляна Терентіївна Мужиловська. Одружився 22 січня 1847 року з Олександрою Білозерською, майбутньою письменницею. Його дружина починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок. На честь неї письменник перейменовує хутор Мотронівка на Чернігівщині, в якому оселився у Ганнину Пустинь. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко. В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, що є основою сучасного українського правопису. З Миколою Костомаровим подорожував Західною Європою. Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах. dovidka.biz.ua Пантелеймон Олександрович Куліш започаткував новий правопис «кулішівку«, на якому побудований правопис сучасної української мови. У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України. Письменник вважав шкідливим звичаєм заколихувати дитину: якщо вона хоче спати, то засне й не колисана. Батьки мають вдаватися до кращого зробити дитину тихою — треба її годувати не інакше, як певної доби, а не просто за розкладом засипати її їжею. Відомий перекладацькою діяльністю, зокрема перекладав твори Ґете, Гейне, Байрона, Шіллера, Шекспіра, Некрасова, Пушкіна тощо. Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь).
Цитатна характеристика Айвенго з роману "Айвенго".
"Наскільки це можна побачити по людині, закутій у крицю, новий шукач удачі мав зріст не дуже й вищий від середнього й скоріше струнку, ніж дебелу статуру. Його крицевий обладунок був щедро оздоблений золотим карбуванням, герб на щиті зображував молодого дубка, вирваного з корінням, з іспанським словом ″Desdichado″, що означає ″Позбавлений спадку. Він сидів на чудовому вороному коні. Умілість, із якою він правив конем, і юнацька грація, видна в його руках, здобули йому прихильність глядачів″.
″Коли шолома скинули, всі побачили вродливе, засмагле на сонці обличчя юнака років25 під кучмою густих, коротких білявих кучерів″. Айвенго очима героїв роману:
Ісаак: ″Він добрий юнак і дотримується визначеного терміну і повертає позичене. Він допомагає ізраїльтянинові″(добрий юнак)
Седрік Сакс: ″Та ні - той син, що не послухався мене, більш мені не син, і я не клопочуся його долею... ″(неслухняний син)
Ровена: ″Айвенго прийме будь-який виклик до чесного бою...″, ″Дарую тобі, пане лицарю, цей вінець як нагороду за звитягу цього дня. І ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!″.
Де Брасі: ″Не думав, що серед чотирьох морів, які омивають Британію, знайшовся б такий боєць, що міг би подужати за один день п′ять лицарів″.
Принц Джон: ″Присягаюсь сяйвом від чола Пресвятої Діви, цей лицар позбавлений не тільки спадщини, а й чемності, коли він хоче з′явитися перед нами, не відкриши обличчя″.(людина, позбавлена чемності) Ватаг розбійників: ″Хіба він не так само бідний і позбавлений спадщини, як ми? Хіба він не дав часу Фрон-де-Бефові та Мальвуазенові, як і ми б дали, якби змогли? Хіба він не ворог Бріанові де Буагільберові? Він надто схожий на нас, аби мати його за здобич: адже собаки не гризуться з собаками там, де вистачає вовків та лисиць″.
Цитатна характеристика Айвенго з роману "Айвенго".
"Наскільки це можна побачити по людині, закутій у крицю, новий шукач удачі мав зріст не дуже й вищий від середнього й скоріше струнку, ніж дебелу статуру. Його крицевий обладунок був щедро оздоблений золотим карбуванням, герб на щиті зображував молодого дубка, вирваного з корінням, з іспанським словом ″Desdichado″, що означає ″Позбавлений спадку. Він сидів на чудовому вороному коні. Умілість, із якою він правив конем, і юнацька грація, видна в його руках, здобули йому прихильність глядачів″.
″Коли шолома скинули, всі побачили вродливе, засмагле на сонці обличчя юнака років25 під кучмою густих, коротких білявих кучерів″. Айвенго очима героїв роману:
Ісаак: ″Він добрий юнак і дотримується визначеного терміну і повертає позичене. Він допомагає ізраїльтянинові″(добрий юнак)
Седрік Сакс: ″Та ні - той син, що не послухався мене, більш мені не син, і я не клопочуся його долею... ″(неслухняний син)
Ровена: ″Айвенго прийме будь-який виклик до чесного бою...″, ″Дарую тобі, пане лицарю, цей вінець як нагороду за звитягу цього дня. І ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!″.
Де Брасі: ″Не думав, що серед чотирьох морів, які омивають Британію, знайшовся б такий боєць, що міг би подужати за один день п′ять лицарів″.
Принц Джон: ″Присягаюсь сяйвом від чола Пресвятої Діви, цей лицар позбавлений не тільки спадщини, а й чемності, коли він хоче з′явитися перед нами, не відкриши обличчя″.(людина, позбавлена чемності) Ватаг розбійників: ″Хіба він не так само бідний і позбавлений спадщини, як ми? Хіба він не дав часу Фрон-де-Бефові та Мальвуазенові, як і ми б дали, якби змогли? Хіба він не ворог Бріанові де Буагільберові? Він надто схожий на нас, аби мати його за здобич: адже собаки не гризуться з собаками там, де вистачає вовків та лисиць″.
