Митько і Сергійко — учні київської школи. Цілий рік вони мріяли провести канікули в селі, але батьки боялися, що хлопчики не будуть слухати бабусю. Винахідливі шестикласники зуміли довести старшим, що їм вкрай необхідно виїхати з Києва.
І ось вони у бабусі, яка не обмежувала їх ні в чому. Хлопчики мали змогу вільно розпоряджатися своїм часом. Вони відремонтували старий курінь на березі лісового озера, ховалися в ньому вдень і навіть залишалися ночувати.
Ніщо не проходило повз увагу допитливих гостей. Перебування біля озера стало ще цікавіпіим, коли друзі виріпіили спіймати чудовисько, яке буцімто жило в озері.
Винахідливі хлопчики виріпіили викопати яму, куди мав потрапити митько- завр. Добре, що вони не встромили гострий кілок у ту яму, бо впав до неї не ящір, а дід Трохим, бабусин сусід.
Щоб міфічна химера лісового озера не проминула засідку, Митько придумав прив’язати до дерева приманку. Козу хлопці побоялися тягти до лісу, самі не хотіли потрапити чудовиську у пащу, тож виріпіили, що для цієї справи підійде й курка. З великими труднощами їм вдалося піймати птицю і прив’язати її до дерева. Але капосна курка сховалася за стовбур і стала несамовито квоктати тільки тоді, коли почула голос діда Трохима з ями. Хлопці відбріхувалися як могли, але старий все-таки зрозумів, що і лопату, і курку принесли до лісу саме вони.
Таємниця лісового озера розкрилася зовсім випадково. Коли хлопці помітили у воді голову чудовиська, Митько став кидати каміння. Хоч не з першого разу, а він таки влучив йому прямо межи очі. І раптом у нічній темряві почувся крик: «Рятуйте!» Друзі зрозуміли, що тим «чудовиськом» був Васько.
Пригоди на березі лісового озера стали для допитливих хлопчиків нагодою якомога більше дізнатися про минуле Землі. У школі вони вчилися абияк, ніхто не бачив у їхніх руках книжок, а тут на канікулах та ще й без примусу хлопці чимало прочитали. Я думаю, що з цього літа зоологія та біологія стануть їхніми улюбленими предметами.
Порівняння Федька та Толі «Федько-халамидник» Походження Федька та Толі. Федько був сином бідних робітників Толя — син хазяїна того будинку, де жила Федькова родина. Непосидючість Федька і делікатність Толі. У Федькові ніби біс вселився. Він був непосидючим, любив бешкетувати, лазити по дахах будинків або сидіти на воротах. «Спокій був його ворогом». Толя ж був дитиною ніжною, смирною, соромливою. На вулицю виходив завжди чистеньким, посміхаючись своїми невинними синіми очима. Стосунки з батьками. На Федька часто скаржилися його однолітки, і батько, прийшовши з роботи, часто його бив. «Вибивши «сибіряку», батько виймає з кишені дві або три копійки й дає йому» за те, шо завжди говорить правду. Толина мати мало не непритомніла, бачачи, шо її син водиться з Федьком. Толя завжди починав плакати і говорити, що в усьому винен Федько. Благородство Федька і підлість Толі. Федько врятував Толю, допомігши йому з крижини вибратися на берег. А потім, бачачи переляканого Толю, може, вперше збрехав, взявши на себе вину. Толя ж тулився до матері, яка милувала його і жаліла. Він сказав, шо Федько штовхнув його на кригу. Через Толю покарали безвинного Федька, через Толю Федько застудився і помер. А Толя ше у бідної Федькової матері виманив чижика. Моє ставлення до хлопців. Мені подобається Федько своєю правдивістю, відвертістю, готовністю прийти на до у скрутну хвилину. Шкода, шо він помер. А байдужий до чужого горя безсердечний і брехливий Толя живе.
Том Сойер — главный герой повести «Приключения Тома Сойера», которую написал известный американский писатель Марк Твен. Том Сойер — это мальчишка-сорванец. Он не любил учиться, часто пропускал занятия в школе. Том любил бродить по улицам. У Тома был брат, которого звали Сид. Том и Сид жили с тетей Полли. Тетя была подругой родителей Тома, которые погибли. Тетя Полли больше любила Сида. Сид умел притворяться хорошим, всегда делал то, что нравилось взрослым. А Том был смелым и озорным мальчиком, из любой ситуации он умел находить выход. Когда тетя Полли заставила Тома красить забор, он превратил тяжелую работу в игру. Все ребята красили забор, да еще и платили ему за это. А Том еше и следил, хорошо ли они работают. Ему было очень весело.
Митько і Сергійко — учні київської школи. Цілий рік вони мріяли провести канікули в селі, але батьки боялися, що хлопчики не будуть слухати бабусю. Винахідливі шестикласники зуміли довести старшим, що їм вкрай необхідно виїхати з Києва.
І ось вони у бабусі, яка не обмежувала їх ні в чому. Хлопчики мали змогу вільно розпоряджатися своїм часом. Вони відремонтували старий курінь на березі лісового озера, ховалися в ньому вдень і навіть залишалися ночувати.
Ніщо не проходило повз увагу допитливих гостей. Перебування біля озера стало ще цікавіпіим, коли друзі виріпіили спіймати чудовисько, яке буцімто жило в озері.
Винахідливі хлопчики виріпіили викопати яму, куди мав потрапити митько- завр. Добре, що вони не встромили гострий кілок у ту яму, бо впав до неї не ящір, а дід Трохим, бабусин сусід.
Щоб міфічна химера лісового озера не проминула засідку, Митько придумав прив’язати до дерева приманку. Козу хлопці побоялися тягти до лісу, самі не хотіли потрапити чудовиську у пащу, тож виріпіили, що для цієї справи підійде й курка. З великими труднощами їм вдалося піймати птицю і прив’язати її до дерева. Але капосна курка сховалася за стовбур і стала несамовито квоктати тільки тоді, коли почула голос діда Трохима з ями. Хлопці відбріхувалися як могли, але старий все-таки зрозумів, що і лопату, і курку принесли до лісу саме вони.
Таємниця лісового озера розкрилася зовсім випадково. Коли хлопці помітили у воді голову чудовиська, Митько став кидати каміння. Хоч не з першого разу, а він таки влучив йому прямо межи очі. І раптом у нічній темряві почувся крик: «Рятуйте!» Друзі зрозуміли, що тим «чудовиськом» був Васько.
Пригоди на березі лісового озера стали для допитливих хлопчиків нагодою якомога більше дізнатися про минуле Землі. У школі вони вчилися абияк, ніхто не бачив у їхніх руках книжок, а тут на канікулах та ще й без примусу хлопці чимало прочитали. Я думаю, що з цього літа зоологія та біологія стануть їхніми улюбленими предметами.