Відповідь:
Йду спокійно до лісу. Цвітіння чудового вересу вчувається в прекрасному ароматі повітря, у легкому подиху вітру, у веселкових барвах неба. На піщаних ґрунтах, де зовсім не цвіте ніяка квітка, владарює верес. Від його фіолетового цвітіння не сховатися ніде: ні в затінку дерева, ні на узліссі, ні в гущавині. Його маленькі привабливі ліхтарики мов просвердлюють тобі душу, входять у свідомість. Перед очима гейзери цвіту, фонтани холоднувато-гарячого багаття, каскади райдужного сяйва.
Дикі бджоли добросовісно пораються на віддалених ділянках, у глибинах, у пущах і нетрищах, запасаючись нектаром на зимівлю, а свійські літунки господарюють на околицях, поспішають... Незабаром знову задощить, затуманить, загрозує, натрусить листя, приб'є цвіт. І тоді вже верес буде і бляклий, і сірий, і нудний. Ні взятку з нього, ні вигляду!
Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.
Объяснение:
метафори — хатка стоїть на самоті, «дорога лежить», «казка сидінь, жоржини виглядають»
зображують застиглість картини: уособлення «навшпиньки виглядають жоржини через тин» створює конкретний зоровий образ, шо дозволяє уявити висоту тину, вигляд квітів.