Проблеми й конфлікти у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». У повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький продовжив започаткований ним прийом зображення типових картин сільського життя за до окремих епізодів. Щоб зрозуміти ідіотизм такого життя, достатньо лише однієї картини — розмови Кайдаша з кумом у шинку про «каторжний», «іродовий» пагорб, на якому протягом багатьох років ламаються вози семигорців. Усі несуть збитки, але жоден не хоче копирснути лопатою, щоб для загального добра розрівняти той клятий горб. «І як ті люди їздили з такої гори і не розкопали, одколи Семигори стоять?» — дивується Кайдаш. Цей епізод яскраво характеризує індивідуалізм, який панує і в сім’ях.
Зображуючи реалістичні картини селянського побуту другої половини XIX сг., Нечуй-Левицький порушує низку важливих проблем. Це проблема батьків і дітей та сімейних стосунків, проблема виховання і народної моралі, віри в Бога і людської гідності. Особливо гостро в повісті стоїть проблема добра і зла.
Сюжет повісті нескладний і характерний для більшості селянських родин, коли діти виростають, створюють свої сім’ї, влаштовують побут. Стосунки в небагатих родинах стають напруженими і часто переростають у неприховану ворожнечу. Повість «Кайдашева сім’я» побудована на зображенні сутичок між старшим і молодшим поколіннями Кайдашів, які приречені жити в одній хаті, ділити невеличке батьківське поле, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Не миряться сини з батьками, невістки зі свекрухою та між собою. У ворожнечу втягуються навіть діти. Щодня сваряться за якийсь дріб’язок: мотовило, кухоль, сувій полотна, кому мести хату, варити борщ, чия курка знесла яйце. Та найзапе- кліщі сварки відбуваються, звичайно, за землю, худобу і хату.
Характери Омелька й Марусі Кайдашів сформувалися за умов кріпосництва, і панщина наклала свій відбиток на їхнє світосприйняття, перетворивши трудівників на дрібних власників, індивідуалістів. Цей факт викликає сум і співчуття до людей, які самі перетворили своє життя на пекло. На образах молодих Кай- дашенків і невісток Нечуй-Левицький показав, як безглуздий дрібновласницький побут може спотворити і здрібнити молоду, повну сил людину. Особливо яскравими щодо цього є образи Лавріна і Мелашки, поетичних натур, які поступово засмоктуються в болото побуту і з часом стають схожими на оскаженілих власників Карпа і Мотрю.
У повісті «Кайдашева сім’я» Іван Нечуй-Левицький показав себе майстерним гумористом, викривачем негативних явищ у житті селянства. Розкриваючи трагедію цього життя в умовах безкультурності й темноти, письменник зумів показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але в жодному епізоді цей сміх показано не заради сміху. Автор ніде не глузує з героїв, а навпаки, співчуває їм і серед негативного намагається знайти хоча б щось позитивне. Читацьку прихильність викликає вчинок Марусі Кайдашихи, яка вночі встає забавляти свого онука- первістка, хоча вдень тяжко працювала. Навіть тоді, коли Мотря налаштовує дітей проти баби, Маруся, виказуючи любов до онуків, частує їх ласощами. Особливо теплими фарбами автор змальовує Лавріна й Мелашкудо того часу, поки вони ще не встрявали в сімейні конфлікти.
Повість «Кайдашева сім’я» — один із найпопулярніших творів не тільки Нечуя- Левицького, а й усієї української літератури. Вдумливий читач із захопленням спостерігає за всіма перипетіями, уважно вдивляється в трансформацію характерів героїв, захоплюється мовою твору, насиченою фразеологізмами, народними зворотами. У повісті автор зовсім не намагається показати українців дріб’язковими й нерозумними. Насправді сім’я Кайдашів — нетипова модель української селянської родини, адже односельці однозначно засуджують все, що робиться в цій родині. У «Кайдашевій сім’ї» Нечуй-Левицький викрив зло, що оселилося в серцях найрідніших людей, говорить про занепад високої ролі батька в суспільстві, показує людей, які ніколи не сміються. Та й сам письменник сміється крізь Сльози, висвітлюючи руйнування багатовікових традицій українського народу.
Цитатна харвктеристика Князя А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.
Цитатна харвктеристика Князя А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.
Проблеми й конфлікти у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». У повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький продовжив започаткований ним прийом зображення типових картин сільського життя за до окремих епізодів. Щоб зрозуміти ідіотизм такого життя, достатньо лише однієї картини — розмови Кайдаша з кумом у шинку про «каторжний», «іродовий» пагорб, на якому протягом багатьох років ламаються вози семигорців. Усі несуть збитки, але жоден не хоче копирснути лопатою, щоб для загального добра розрівняти той клятий горб. «І як ті люди їздили з такої гори і не розкопали, одколи Семигори стоять?» — дивується Кайдаш. Цей епізод яскраво характеризує індивідуалізм, який панує і в сім’ях.
Зображуючи реалістичні картини селянського побуту другої половини XIX сг., Нечуй-Левицький порушує низку важливих проблем. Це проблема батьків і дітей та сімейних стосунків, проблема виховання і народної моралі, віри в Бога і людської гідності. Особливо гостро в повісті стоїть проблема добра і зла.
Сюжет повісті нескладний і характерний для більшості селянських родин, коли діти виростають, створюють свої сім’ї, влаштовують побут. Стосунки в небагатих родинах стають напруженими і часто переростають у неприховану ворожнечу. Повість «Кайдашева сім’я» побудована на зображенні сутичок між старшим і молодшим поколіннями Кайдашів, які приречені жити в одній хаті, ділити невеличке батьківське поле, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Не миряться сини з батьками, невістки зі свекрухою та між собою. У ворожнечу втягуються навіть діти. Щодня сваряться за якийсь дріб’язок: мотовило, кухоль, сувій полотна, кому мести хату, варити борщ, чия курка знесла яйце. Та найзапе- кліщі сварки відбуваються, звичайно, за землю, худобу і хату.
Характери Омелька й Марусі Кайдашів сформувалися за умов кріпосництва, і панщина наклала свій відбиток на їхнє світосприйняття, перетворивши трудівників на дрібних власників, індивідуалістів. Цей факт викликає сум і співчуття до людей, які самі перетворили своє життя на пекло. На образах молодих Кай- дашенків і невісток Нечуй-Левицький показав, як безглуздий дрібновласницький побут може спотворити і здрібнити молоду, повну сил людину. Особливо яскравими щодо цього є образи Лавріна і Мелашки, поетичних натур, які поступово засмоктуються в болото побуту і з часом стають схожими на оскаженілих власників Карпа і Мотрю.
У повісті «Кайдашева сім’я» Іван Нечуй-Левицький показав себе майстерним гумористом, викривачем негативних явищ у житті селянства. Розкриваючи трагедію цього життя в умовах безкультурності й темноти, письменник зумів показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але в жодному епізоді цей сміх показано не заради сміху. Автор ніде не глузує з героїв, а навпаки, співчуває їм і серед негативного намагається знайти хоча б щось позитивне. Читацьку прихильність викликає вчинок Марусі Кайдашихи, яка вночі встає забавляти свого онука- первістка, хоча вдень тяжко працювала. Навіть тоді, коли Мотря налаштовує дітей проти баби, Маруся, виказуючи любов до онуків, частує їх ласощами. Особливо теплими фарбами автор змальовує Лавріна й Мелашкудо того часу, поки вони ще не встрявали в сімейні конфлікти.
Повість «Кайдашева сім’я» — один із найпопулярніших творів не тільки Нечуя- Левицького, а й усієї української літератури. Вдумливий читач із захопленням спостерігає за всіма перипетіями, уважно вдивляється в трансформацію характерів героїв, захоплюється мовою твору, насиченою фразеологізмами, народними зворотами. У повісті автор зовсім не намагається показати українців дріб’язковими й нерозумними. Насправді сім’я Кайдашів — нетипова модель української селянської родини, адже односельці однозначно засуджують все, що робиться в цій родині. У «Кайдашевій сім’ї» Нечуй-Левицький викрив зло, що оселилося в серцях найрідніших людей, говорить про занепад високої ролі батька в суспільстві, показує людей, які ніколи не сміються. Та й сам письменник сміється крізь Сльози, висвітлюючи руйнування багатовікових традицій українського народу.