ответ:
галя козачок
раптом вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла галя козачок. ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою.
яка ж вона куди він раніше дивився, о слі о великий слі і добре, що хоч вчасно прозрів!
ніби сонце вкотилося до сарая. на порозі з'явилася галя козачок.
вона підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.
щоправда, галя — дівчина не з лякливих. сам причепа колись потиснув їй руку і подякував за відвагу. він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай .
ответ:
нещодавно я прочитала твір олександра гавриша «неймовірні пригоди іван сили – найсильнішої людини світу». ця повість дуже цікава й дуже мені .
читаючи рядки твору, зрозуміла якою важкою була доля героя. йому довелося пройти через складні випробування. також зауважу, що іван приємно вразив мене своїми бійцівськими якостями. я захоплююсь порядністю, мужністю, щирістю та силою волі силача. він зробив дуже багато, щоб стати визначною особистістю. чесноти йому впевнено дійти до своєї мети.
"півдня іван провів у тренуваннях, згадуючи науку брякуса, який навчив його різних видів боротьби". із цих рядків ми бачимо на скільки цілеспрямованим був іван. я розумію, що для перемоги хоча би в одному поєдинку, безумовно, слід докласти безліч зусиль та тривалих тренувань. іван же неодноразово перемагав у двобоях. це свідчить про його завзятість та працьовитість.
та найголовніше, що слава не зіпсувала івана. він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.
объяснение:
ответ:На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка – одна. І було їй дуже сумно, ні з ким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, весь час повчають їх, як найдалі літати. А до Ромашки нікому діла нема.
Та одного дня все змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку.
– Гей, малечо, ти чого плачеш?
– Ой, як не плакати, коли ніжечка дуже болить, – відповіла Мураха.
– А що сталося з твоєю ніжкою? – стривожено спитала Ромашка, бо була дуже добра і завжди всіх жаліла.
– Я її подряпала, і тепер йти не можу. Бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, – сказала Мурашка і знову заплакала.
І справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ.
– Ховайся, – крикнула Ромашка і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для Мурашки.
– Ой тобі, Ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим я тобі віддячуся?
– А ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені самотньо тут.
Розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. Мураха розповідала, де бувала, що бачила, а Ромашка уважно слухала і всміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. Коли дощик перестав крапати, Ромашка підвела голову до сонечка, що зя’вилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. А Мурашка зібралася йти додому.
– Куди ж ти з хворою ніжкою підеш, біднесенька? – зупинила її Ромашка.
– Попросімо дядечка Подорожника, хай полікує, він добрий лікар.
А дядько Подорожник ріс поряд, почув про Мурашчину біду, дав краплинку свого соку, Ромашка свою пелюсточку для перев”язки, та й полікували Мурасі ніжку. Тут ще й дядько Джміль мимо пролітав, Ромашка його попросила до Мурашці дістатися дому. Він теж не відмовив, посадив її собі на спину та й полетів до мурашника. Ох і дякувала Мурашка новим друзям. А дядько Джміль підморгнув Мурасі і промовив:
– Завжди пам”ятай, ніколи нікого в біді не лишай. Тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі до колись, – та й полетів собі, а Мурашка помахала йому вслід лапкою і, задумавшись, пішла до дому.
З того часу вона часто провідувала Ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику чи лісі, не забувала подружку. І якось також віддячила Ромашці добром за добро. А було це так. Настав час Ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться галявиною. Зажурилася наша Ромашечка, ось тут і до Мураха подружці. Покликала всіх своїх родичів, а вони схопили кожна по насінинці і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. А наша Мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала:
– Наступного року ти вже будеш на галявині не сама, не сумуватимеш. І підморгнула дядькові Джмелеві, котрий пролітав поряд. Добром за добро.
Объяснение: