За деякими творами Ліни Костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. Більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила.
Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам'ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?".
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Я не кохала? НІ, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання - як вода, - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає мов камінь. От м о є кохання!
А те твоє - солом'яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелеться. Зостріне іскру -
згорить не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сивий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізніми дощами каяття.
Несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение.
В 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.