«Старі, зеленим мохом порослі стріхи, втоптані вулиці, стара церковця і чималий цвинтар із дерев'яними, почорнілими від старости похиленими хрестами; а далі навкруги частоколу повиростало чимале терня»
«Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені огородами та садками. Посередині села великий майдан, де стояла невеличка дерев'яна церква, а побіч неї вбоге попівство».
«Оболоння вкрите травою…Ніде краю не видно. Обрій неба наче вижолоблена півкуля кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лиш муравельники... Ні краю, ні берега. Це степ, український степ, із своїми високими могилами».
«Як лиш на світ Божий почало заноситись, озвалась степова звірина. Ціле степове царство прокинулось і загомоніло на свій лад».
«Настав ясний день».
«Сонце підходило вище й почало припікати. На небі не було ні хмаринки, а ті, що зрання підносилися з нічної роси, позабирав вітрець і поніс далеко».
«Навкруги царювала тишина; Здавалося, що тепер від променів сонця степова трава з собою розмовляє, бо щось увесь час в ній бриніло, як це буває в літню спеку».
«В балці в найвужчім її заглибленні росли кущі, а з-межи них випливала вода з джерела».
«Домівки великі, оточені високим муром, вкриті червоним або зеленим череп'ям. Поміж дворищами густі садки, з яких під цю пору опадало листя».
Уклад
«Поки діти були молодші, цілим господарством клопоталися Степан із жінкою. Дід Андрій пильнував пасіки, наглядав хати й дітей».
«Перед ним лежав татарський кіш. Коні лежали в траві. За ним стояли рядом козацькі вози… До возів з другого боку поприпинані були воли, що лежали в траві. А далі стояли татарські арби поміж татарами…».
«Татари порозділювали бранців після того, що вони були варті. Дівчат та малих дітей окремо, жінок та козаків теж окремо».
«На підвищенні сидів Мустафа, перед ним стояв маленький столик; на ньому запікалася велика люлька, з якої Мустафа потягав цілі клуби диму, а далі лежали різні ласощі»
Світ речей, реальності
вка … була подібна своїм зверхнім виглядом до інших осель: такі самі хати з дерева та глини, вкриті соломою або очеретом».
«Вогонь палахкотів весело, прискаючи іскорками на всі боки».
«І славний був у нього аркан: увесь шовковий, тонкий і дуже міцний».
«Був південь».
«Настала темна ніч».
«Настала ніч».
«Настала зима».
Приміщення
«Оселя виглядала, як мале містечко. Стояли тут рядком кам'яні доми, звичайні і поверхові, були шопи на вози й коні, склади з крамом, а при однім боці стояв великий поверховий дім, де мешкав Сулейман. Той дім припирав до великого городу. Всі ті будівлі були оточені густим частоколом, а в ньому двоє воріт одні проти одних».
«Вона [світлиця] була простора й мала кілька великих вікон в одній стіні. Попід стіни йшли підвищення, вкриті килимами; цілий поміст теж був застелений килимами. Стіни були помальовані червоною, синьою та жовтою барвою квітами та лініями»
Авторські відступи
Авторські висловлювання
«Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало».
«То були страшні часи татарських набігів на Україну».
«Уявіть себе малим, дуже малим чоловіком, оттак на палець завбільшки».
«Деякі могили й називаються своїм іменням, про інші ніхто не знає, ні імени їх, ні відкіля вони взялись».
«На Січі не питали нікого, як зветься; там зараз причіпали кожному ймення, з яким не розставався вже до смерти».
«На аркан ловили козаки ворога, коней, а коли траплялося, то й дику козу, сугака».
«Коли перша трудність з арканом у тому, щоб потрапити петлею як слід, то ще більша тягнути аркан так, щоб петля засилилася, а пійманий, не мав часу розмотатися».
«Погром татарів повний».
«Битва скінчилася. На побоєвищу лежали трупи людей і коней».
«Про нього недобра слава ходила по Україні. Його знали, як потурнака, харциза, що зарізав би рідного батька. Чимало було в нього гріхів на душі. Він показував татарам дорогу в Україну, крав козацькі коні, хлопців та дівчат, де трапилося, і перепродував татарам».
«Проклін Павлусів здійснився».
«Дорога до Криму тривала дуже довго. Навантажені арби воліклись поволі, а вже кожна переправа через ріку була дуже тяжка. За той час Павлусь підучився татарської мови настільки, що розумів, коли до нього говорили, і знав дещо відповісти»
Вставні епізоди
Закінчена дія в минулому
вчани зайшли сюди з-за Дніпра, також по татарськім погромі, а що станули на тому місці на самого то й прозвали своє село вкою».
«Такий лад завів у селі старий досвідчений козак, що прийшов сюди з першими поселенцями».
Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.
Повість «Захар Беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
Захар Беркут-найстаріший та наймудріший чоловік тухольської громади.Він патріот рідної землі,рідного села Тухля. В чому проявляеться його паріотизм:він робить свій вирір,жертвує своїм сином заради ріної землі.Захар чинить за велінням обовязку,всіма силами тамуючи свій душевний біль. Своїми словами"Життя лиш доти має вартість доки чоловік може допомагати іншим" він пікреслює свій сенс життя-до ншим.Громада-найголовніше у його житті. Його основним покликанням є користь народу,тому ще з дитинства він навчився лікувати рани,аби у бою лікувати воїнів. Не згоджуеться на брухню"...Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові..."
Пейзаж урбаністичний, степовий, гірський тощо
«Старі, зеленим мохом порослі стріхи, втоптані вулиці, стара церковця і чималий цвинтар із дерев'яними, почорнілими від старости похиленими хрестами; а далі навкруги частоколу повиростало чимале терня»
«Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені огородами та садками. Посередині села великий майдан, де стояла невеличка дерев'яна церква, а побіч неї вбоге попівство».
«Оболоння вкрите травою…Ніде краю не видно. Обрій неба наче вижолоблена півкуля кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лиш муравельники... Ні краю, ні берега. Це степ, український степ, із своїми високими могилами».
«Як лиш на світ Божий почало заноситись, озвалась степова звірина. Ціле степове царство прокинулось і загомоніло на свій лад».
«Настав ясний день».
«Сонце підходило вище й почало припікати. На небі не було ні хмаринки, а ті, що зрання підносилися з нічної роси, позабирав вітрець і поніс далеко».
«Навкруги царювала тишина; Здавалося, що тепер від променів сонця степова трава з собою розмовляє, бо щось увесь час в ній бриніло, як це буває в літню спеку».
«В балці в найвужчім її заглибленні росли кущі, а з-межи них випливала вода з джерела».
«Домівки великі, оточені високим муром, вкриті червоним або зеленим череп'ям. Поміж дворищами густі садки, з яких під цю пору опадало листя».
Уклад
«Поки діти були молодші, цілим господарством клопоталися Степан із жінкою. Дід Андрій пильнував пасіки, наглядав хати й дітей».
«Перед ним лежав татарський кіш. Коні лежали в траві. За ним стояли рядом козацькі вози… До возів з другого боку поприпинані були воли, що лежали в траві. А далі стояли татарські арби поміж татарами…».
«Татари порозділювали бранців після того, що вони були варті. Дівчат та малих дітей окремо, жінок та козаків теж окремо».
«На підвищенні сидів Мустафа, перед ним стояв маленький столик; на ньому запікалася велика люлька, з якої Мустафа потягав цілі клуби диму, а далі лежали різні ласощі»
Світ речей, реальності
вка … була подібна своїм зверхнім виглядом до інших осель: такі самі хати з дерева та глини, вкриті соломою або очеретом».
«Вогонь палахкотів весело, прискаючи іскорками на всі боки».
«І славний був у нього аркан: увесь шовковий, тонкий і дуже міцний».
«Був південь».
«Настала темна ніч».
«Настала ніч».
«Настала зима».
Приміщення
«Оселя виглядала, як мале містечко. Стояли тут рядком кам'яні доми, звичайні і поверхові, були шопи на вози й коні, склади з крамом, а при однім боці стояв великий поверховий дім, де мешкав Сулейман. Той дім припирав до великого городу. Всі ті будівлі були оточені густим частоколом, а в ньому двоє воріт одні проти одних».
«Вона [світлиця] була простора й мала кілька великих вікон в одній стіні. Попід стіни йшли підвищення, вкриті килимами; цілий поміст теж був застелений килимами. Стіни були помальовані червоною, синьою та жовтою барвою квітами та лініями»
Авторські відступи
Авторські висловлювання
«Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало».
«То були страшні часи татарських набігів на Україну».
«Уявіть себе малим, дуже малим чоловіком, оттак на палець завбільшки».
«Деякі могили й називаються своїм іменням, про інші ніхто не знає, ні імени їх, ні відкіля вони взялись».
«На Січі не питали нікого, як зветься; там зараз причіпали кожному ймення, з яким не розставався вже до смерти».
«На аркан ловили козаки ворога, коней, а коли траплялося, то й дику козу, сугака».
«Коли перша трудність з арканом у тому, щоб потрапити петлею як слід, то ще більша тягнути аркан так, щоб петля засилилася, а пійманий, не мав часу розмотатися».
«Погром татарів повний».
«Битва скінчилася. На побоєвищу лежали трупи людей і коней».
«Про нього недобра слава ходила по Україні. Його знали, як потурнака, харциза, що зарізав би рідного батька. Чимало було в нього гріхів на душі. Він показував татарам дорогу в Україну, крав козацькі коні, хлопців та дівчат, де трапилося, і перепродував татарам».
«Проклін Павлусів здійснився».
«Дорога до Криму тривала дуже довго. Навантажені арби воліклись поволі, а вже кожна переправа через ріку була дуже тяжка. За той час Павлусь підучився татарської мови настільки, що розумів, коли до нього говорили, і знав дещо відповісти»
Вставні епізоди
Закінчена дія в минулому
вчани зайшли сюди з-за Дніпра, також по татарськім погромі, а що станули на тому місці на самого то й прозвали своє село вкою».
«Такий лад завів у селі старий досвідчений козак, що прийшов сюди з першими поселенцями».