Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка : Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
Ця казка оповідає про те, як дерева служать людині. Про те, яку користь вони приносять і чому ніхто не повинен їх ламати і псувати.
В тіні високих, красивих дерев було два джерела — великий і маленький. З великого джерела дідусь брав воду. Брала воду бабуся. Брав воду і маленький Петя.
А з маленького? З нього пив горобчик. Пила курочка з курчатами. Пила козочка з козеням.
Квітам було роздолля. Сюди зліталися метелики і бобочки. Тут снували верткі жучки і гуділи товсті джмелі. Квіти дуже добре пахли і давали солодкий, запашний сік.
Але декому дерева не подобалися і заважали. Це був вітер. Коли прилітав вітер з грозовою хмарою,—знаєте, той вітер, що приносить дощ? — як він злився! Як він налітав ня дерева! Йому було важко перетягнути через дерева важкі хмари, повні води. І він завжди проливав цю воду. Вода дощем падала на землю, і води вистачало всім.
Але ось одного разу прийшов поміщик, господар всіх дерев в окрузі. Він був дуже багатий і дуже жадібний. —Зрубайте ці дерева і розпиляєте на дрова,— наказав він працівникам. — Я продам дрова і отримаю за них дуже багато грошей!
Ось тепер вітру було роздолля! Як він носився! Дерева більше не заважали йому, не стояли у нього на шляху. А як зрадів суховій! Знаєте, той вітер, який все кругом висушує? Він побачив, що дерева більше не захищають джерела, прилетів і забрав всю воду.
І в джерелах не стало води. Ні крапельки! Петя прийшов з відерцем, а води немає! Ніде стало пити горобчика. І курочці з курчатами. І козеняті з козеням. Квіти, які так добре пахли і давали бджолам і метеликам солодкий сік, зів'яли. Вони вже не були такі красиві і запашні, і навіть комарі не хотіли на них сідати.
А всьому виною був жадібний поміщик, який наказав зрубати дерева. Він ні про що не дбав. Він думав тільки про те, щоб у нього було багато-багато грошей — ціла гора! — Ні, — сказали тоді люди. — Так більше не буде! І вони прогнали поміщика. Прогнали назавжди і стали господарювати самі.
Потрібно було знову посадити дерева. Діти допомагали дорослим. Рівними рядами все садили маленькі деревця. Це були саджанці тополі. Потім діти поливали їх водою, яку приносили здалеку.
І ось з маленьких саджанців виросли високі, красиві дерева. Ще вище і красивіше, ніж старі. Тепер вітер може скільки завгодно злитися. Але йому не пройти! Він буде розгойдувати дерева, але вони не зігнуться. А коли прилетить вітер з грозовою хмаринкою, - пам'ятаєте, той вітер, що приносить дощ? - ось його - то і чекатимуть дерева! Вони його не пропустять і змусять вилити всю воду на землю.
Як тобі вдається бачити красу в звичайних речах?
Чи сумуєш ти за дідусем?
Які книжки тобі більш за все подобається читати?
Чи дружиш ти ще з Любою?
Чи допомагаєш ти мамі по господарству?
Чи хотів би ти собі нові чоботи?
Які оцінки отримуєш у школі?
Чи не діставав тебе Юхрим Бабенко?
Чи радий ти, що тато повернувся?
Як тобі театр?