«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Жанр: гумористичне оповідання з елементами фантастики. тема «скарб»: зображення щасливої долі павлуся лежня, який протягом свого життя був ледачим і в той же час байдужим до всього. ідея «скарб»: засудження заздрості, підступництва тих, хто зазіхає на чуже майно, ледачого, паразитичного життя. основна думка «скарб»: а) «…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує бога за те, що він йому послав…»; б) «не той тільки щасливий, що натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна».
Здавнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. ми можемо не помiчати цього, але поезiя є весь наш життєвий шлях. саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.леся украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "давня казка". хоча цей твiр написаний досить для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. у центрi поеми леся украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. простi люди любили й поважали поета: i не був поет самотнiм, - до його малоï хати раз у раз ходила молодь пiснi-слова вислухати. з такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. а одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря бертольдо, за якоï багач завоював серце своєï коханоï. але не тiльки для бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. у них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi.
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Подробнее - на -