Пересказ по плану.1.квітень свято.2.розваги дорослої молоді.3.маленче та їх плани.4.халупка діда антипа.5.барский степ.6.захоплення хлопчачою грою в мяча.
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках — водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння.
Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою.
Біганина, галас, регіт...
Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки. За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, — барвистий панський степ.
Світить сонечко, припікає. Тепло й радісно. Ясний, погожий день викликав з халупки навіть старого колишнього шахтаря, тепера шахтового конюха, діда Антипа.
Дівчата покликали Павлика в степ. Хлопчик любив блукати в степовій траві, дивитися на небо, хмарки, слухати пісню жайворонка, складати думки в гарну казочку.
Захарко знайшов жайвороняче гніздечко з відкладеними яєчками. Діти вирішили не чіпати його, а встромити паличку, намітити с й прийти тоді, як з'являться пташенята, щоб позабирати їх.
Павлик сказав, що забирати пташенят не можна, пташка плакатиме. Захарко зло посміявся з нього. Коли діти відійшли, Павлик повисмикував палички. Захарко це побачив, налетів на маленького і горбаня й бив доти, поки той знепритомнів.
Дівчатка покликали діда Антипа, і він відніс онука додому, поклав у ліжко й гірко задумався над долею хлопчика. Дала мати серце, та не дала вроди. А без вроди немає й щастя. Винен же в усьому батько-п'яниця.
Коли прибігла сполохана мати, Павлик уже спав.
Уранці дідусь приволік у хату Захарка, сказав Павликові бити того. Павлик заплакав і вмовляв діда не карати хлопця. Звернувся до свого кривдника й попросив сказати, що той більше не буде битися. Дід пішов за матір'ю розбишакуватого хлопця, а Павлик тим часом просив Захарка пограти з ним у крем'яхи. Коли прийшов дід Антип із Явдохою, Захарковою матір'ю, діти, весело сміючись, грались у крем'яхи. Павлик, побачивши старого, сказав, що Захарко не злий він хороший. Дід Антип посварився на Захарка пальцем і сказав, що має щастя, а тітка Явдоха ласкаво сміялася крізь сльози.
1. Твором М. Куліша, который невозможно перевести на другие языки, является "Мина Мазайло". Это происходит из-за того, что в этом произведении используются игра слов и юмор, которые не могут передаться таким же образом на другие языки. Куліш использует украинские и русские имена и фамилии, которые олицетворяют традиционные нравы и особенности украинского общества. Перевод на другие языки потеряет эти культурные и региональные нюансы, поэтому творение будет терять свою уникальность и выразительность.
2. Правильные твердження:
а) Куліш визначив п'єсу "Мина Мазайло" як сатиричну комедію.
б) В творі "Мина Мазайло" містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації.
в) Мина Мазайло - львівський службовець середніх літ.
г) Куліш визначив п'єсу "97" як сатиричну комедію.
3. Правильні твердження про особливості п'єси "Мина Мазайло":
а) Драму не можна перекласти, потому что теряется игра слов и украинско-русские имена и фамилии.
б) В драмі є позитивні персонажі (дядько Тарас, Мокій, Рина).
в) В основу твору покладено начебто анекдотичну історію.
г) Засобами гротеску і сатири автор викриває суспільні антиукраїнські явища наприкінці 20-х років XX ст.
4. Правильне твердження:
а) Дія відбувається в домі Мини Мазайла на вул. Н-ській, 27, Холодної Гори м. Харкова в період найбільшого поширення українізації.
5. Твердження, які характеризують Мину Мазайло:
а) Він цурається свого українського прізвища, мови, культури.
в) Він уособлює духовну порожнечу й малоросійську меншовартість міщан.
г) Він має висловлювання, які продиктовані любов’ю до рідного краю й народу, глибоким знанням історії.
6. Неправильні твердження:
а) Жінка та дочка Мини Мазайла – типові зарозумілі та тупі міщанки, що поділяють суб’єктивно вмотивовану зневагу Мини до всього українського.
в) Лина, під впливом Мокія, починає щиро цікавитися українською мовою, розуміти її красу та багатство.
д) "Тьотя Мотя" вийшла за межі твору та пішла у народ як прізвисько.
7. Твердження, які характеризують Мокія:
- "Я мерзоту вчу любити щиро і неподільно";
- "Хай живе Мати Україна! І розплачується з всякою зловою".
8. Твердження, які характеризують дядька Тараса:
- "Я тільки українців захищаю від лисика, від смороду польського".
- "Мають люди вибирати: або клатися за комуністів, шифруватися або виходити під прапорами революції. А я дуже добре знаю, що я виберу!"
В творе "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка наведено багато українських звичаїв і обрядів, але одного звичаю не згадано - це "Івана Купала".
Обґрунтування:
Український звичай "Івана Купала" - це стародавнє святкування, яке відбувається у ніч з 23 на 24 червня. Це свято пов'язане з природними циклами та приходом літа. Під час цього свята люди збираються біля водойм, де проводять різноманітні обряди та виконують пісні та танці. В цей день традиційно горять вогнища, скачуть через вогнища та запускають в річки обрядові горщики. Це свято володіє своїм особливим колоритом та символікою: вогонь і вода є основними елементами, а також відбуваються пошуки різних символів, що сприяють розкриттю таємничості й магічності свята.
Таким чином, у творі "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка не було згадано український звичай "Івана Купала". В такому контексті можна припустити, що автор не вважав цей звичай необхідним для розкриття сюжету чи характеру героїв.
Квітень. Свято.
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках — водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння.
Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою.
Біганина, галас, регіт...
Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки. За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, — барвистий панський степ.
Світить сонечко, припікає. Тепло й радісно. Ясний, погожий день викликав з халупки навіть старого колишнього шахтаря, тепера шахтового конюха, діда Антипа.
Дівчата покликали Павлика в степ. Хлопчик любив блукати в степовій траві, дивитися на небо, хмарки, слухати пісню жайворонка, складати думки в гарну казочку.
Захарко знайшов жайвороняче гніздечко з відкладеними яєчками. Діти вирішили не чіпати його, а встромити паличку, намітити с й прийти тоді, як з'являться пташенята, щоб позабирати їх.
Павлик сказав, що забирати пташенят не можна, пташка плакатиме. Захарко зло посміявся з нього. Коли діти відійшли, Павлик повисмикував палички. Захарко це побачив, налетів на маленького і горбаня й бив доти, поки той знепритомнів.
Дівчатка покликали діда Антипа, і він відніс онука додому, поклав у ліжко й гірко задумався над долею хлопчика. Дала мати серце, та не дала вроди. А без вроди немає й щастя. Винен же в усьому батько-п'яниця.
Коли прибігла сполохана мати, Павлик уже спав.
Уранці дідусь приволік у хату Захарка, сказав Павликові бити того. Павлик заплакав і вмовляв діда не карати хлопця. Звернувся до свого кривдника й попросив сказати, що той більше не буде битися. Дід пішов за матір'ю розбишакуватого хлопця, а Павлик тим часом просив Захарка пограти з ним у крем'яхи. Коли прийшов дід Антип із Явдохою, Захарковою матір'ю, діти, весело сміючись, грались у крем'яхи. Павлик, побачивши старого, сказав, що Захарко не злий він хороший. Дід Антип посварився на Захарка пальцем і сказав, що має щастя, а тітка Явдоха ласкаво сміялася крізь сльози.