Я люблю своє життя, але іноді залишки натхнення покидають мене й важким тягарем на серце лягає одноманітність сірих днів. Хмарами темними здається кожна дрібниця, а горло стискає напруга від навчання й сімейного життя. Саме тоді я беру паузу. Навіть якщо багато справ. Мені морально потрібно іноді, як і будь-якій людині, відпочити й набратися сил, щоб робити найпростіші дії. Я, як і ліричний герой “Intermezzo” черпаю натхнення від єдності з природою: гуляю у сквері чи просто сиджу під березою в дворі. Тихий вітер наспівує мені свою пісню, а Сонце дає сили прожити цей день.
Раскольніков й Разуміхін знайомі ще з навчання. Не дивлячись на відлюдницьку натуру Раскольнікова, Разуміхін, який був і є дуже екстравертною й активною людиною, зацікавився самітником й зміг стати йому другом. Вони є повними протилежностями й по-різному справляються з бідністю, через яку й полишили навчання. Тим не менше, обидва дуже освічені люди з глибокими думками. Саме Разуміхін першим починає піклуватися про Раскольнікова під час його хвороби й усіма силами намагається змінити його життя в кращий бік. Отже, попри всю їх різницю, ці двоє поважають один одного й чудово доповнюють
добра гарна красива не красива горна