риси характеру павлуся вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда андрія і козаків. почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.
довідник цікавих фактів та корисних знань . павлусь — козацький нащадок. 2. прив’язаність хлопця до сестри, його лицарська поведінка. 3. засвоєння козацьких умінь та навичок. 4. відвага, сміливість та кмітливість головного героя. 5. допитливість, здатність павлуся до науки, його товариський характер. 6. твердість у вірі. 7. співчуття до невільників, волелюбність. 8. блискучий план врятування сестри. 9. любов до рідного краю. 10. вірність даному слову. а. чайковський “за сестрою” характеристика павлуся головний герой повісті — павлусь. хлопець жив у селі спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників україни. саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. чимало перешкод виникло на шляху до криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, іншим у скруті. звісно, що таким сміливцям посміхається доля. павлусь досяг своєї мети: девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. навіть девлет-ґірей визнав: «добре в тебе серце, хлопче! »
я думаю що кохання сильніше за смерть тому що наприклад за п'єсу Ромео і Джульетта це доказ так як тут нам розповідають що Ромео і Джульєтта боротися за свою любов але це закінчилося тим що вони обидва померли
по-перше закоханим не можно було встречатся так як їхні сім'ї ворогувалі але вони зустрічалися і любили один одного. але трагедія закінчилася сумно- Ромео і Джульєтта померли зате що з ворогуючі сім'ї заважали бути разом вони не розуміли що існу щира чиста любов не Дивлячись нема на що. У вторих ромео був готовий таємно одружитися, а Джульетта не прикидається сором'язливою леді і Ромео і Джульжтта не бачать пріпятвій, вони не бояться ні життя, ні смерті
Надеюсь я тебе
Ольга Куца, д. філол. н., проф. кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
Постановка наукової проблеми та її значення. Поема Івана Франка “Іван Вишенський” (1900) розширювала “духовий простір” української літератури, ілюструвала стривоженість автора вічними питаннями буття, поставала “власною духовою сповіддю і сповіддю душі, розіп’ятої на перехресті епохи” [9, 243]. Дослідників цікавили насамперед світоглядні засади цієї “розкішної річи” (В. Самійленко). Д. Донцов, наприклад, писав, що в час “Івана Вишенського” І. Франко, балансуючи між вірою та раціоналізмом, так і не збагнув “високого аскетизму” Середньовіччя. К. Чехович зазначав, що автор поеми в 1900 р. ще не вірив “в об’єктивну вартість і вплив молитви”. Сучасна дослідниця Я. Мельник, з’ясовуючи деякі “темні місця” поеми, розглядає “феномен містичного фіналу «Івана Вишенського» як свідчення самозаперечення автора його rасіо” [8, 201]. Загалом же в поемі неможливо було приховати, за Є. Сверстюком, “духового змісту, який є головним”. Уже ці висловлювання дають деякі підстави розглядати “Івана Вишенського” в руслі духовного реалізму.
Читайте також: Постать Івана Вишенського крізь призму етико-антропологічної концепції Івана Франка
Мета статті полягає в дослідженні визначальних рис духовного реалізму – як трансісторичного творчого принципу – в поемі І. Франка.
За методологічними засадами В. Захарова, О. Любомудрова, І. Єсаулова, М. Дунаєва й інших, суть духовного реалізму полягає в художньому освоєнні духовної реальності. “Духовний” тут − це “строго християнська духовність як якість тієї сфери особистості, яка спрямовує її до Бога, відповідає за її зв’язок із трансцендентним началом” [7, 39]. Зрозуміло, що духовний реалізм є явищем іншого семантичного ряду, ніж, наприклад, сентименталізм, романтизм чи реалізм: “йдеться про трансісторичний творчий принцип, який проявляється в літературі й мистецтві християнського типу культури” [5].
У поемі “Іван Вишенський” духовна реальність безсумнівна. Утілена вона в образі головного персонажа, реального Івана Вишенського, який сприяв авторові в “подоланні… «злого духу», випручуванні з… чіпких лап раціонального прагматизму…” (О. Баган). Він своїми потужними “духовними струменями” (вислів І. Франка) зумовлював і принципи зображення дійсності. Одразу зазначимо, що стильова належність поеми й до сьогодні залишається проблематичною. І. Бетко, наприклад, акцентувала на неможливості розгляду поем І. Франка з “реалізмоцентричних позицій”. На “стилістичну двоплановість” їх указував А. Скоць. Т. Гундорова підкреслювала, що поема “Іван Вишенський” пронизана “новою, неоромантично-символічною образністю”. Ю. Бойко писав, що в пошуках “нової літературної дійсності” виявилася “перспективнішою” саме поема “Іван Вишенський”, у якій “використано імпресіоністичну техніку, але лише як літературну техніку, на службі розкриття психологічних борсань суворого українського аскета з Атону” [2, 130].