- Привіт! - Привіт! - Чому, дивишся у вікно, що там такого цікавого? - Я просто дивлюся на осінню природу, дуже вже я люблю цю пору року. - Чим вона тобі так подобається? - Ну ось дивись. Бачиш, там стоїть береза? Як на мене, це дуже гарно, коли береза вдягається в жовто-золотаве листя, немов в гарну сукню, що вкриває її білий стовбур, немов білі ноги якоїсь панянки. - Це все, звісно, дуже гарно, а як же дощі? Калюжі? - І що в цьому поганого? В дитинстві мені завжди подобалось в гумових чоботах бігати в них за друзями, було весело. Зараз в цьому теж можна знайти багато чого гарного. - Наприклад? - Ну он дивися, вночі був дощ і он та велика калюжа ще й досі не висохла, а жовті листочки з дерев, немов балерини, кружляють в причудовому таночку та падають в калюжу, і тоді вже перетворюються на маленьки кораблики у великому океані. - Ну в тебе й порівняння, осінь, для мене, це пора, коли хочеться сумувати. - Мені теж хочеться сумувати осінню, але сум цей якийсь добрий, він гріє душу і дарує надію на те, що скоро прийде літо. Ну ось, тримай, якось дуже багато для діалогу получилося, але, сподіваюсь, до
Нечуй-Левицький збагачує мову твору, використовуючи стильві різновиди мовлення . Для прикладу . можна навести такі дієслівні синоніми: бити: «вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю»; «свиснула по купі горшків кочергою»; «Кайдашиха лупила… горшки»; «Мелашка частувала миски…»; кричати: «вони разом верещали, гвалтуали, лаялись»; пищала Кайдашиха…», «мовчала б уже та не гавкала,- кричала Мотря»; «їх лайкаОкремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову, немов підслухану письменником: «Та випийтебо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози?» Або: «Це, мабуть, свекрушище тобі наговорило на вербі груші, а на осиці кислиці…» У повісті «Кайдашева сім’я» використано також пісенну творчість. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу». Навіть мовчазний Карпо пригадує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю…» Мати Мелашки, стара Балашиха, розглядаючи свою дочку після розлуки, також говорить словами народної пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла».Нечуй-Левицький використовує і такі види фольклору, як казки та замовляння. Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха - люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».
