я вважаю,що ніхто й ніколи не зможе зрозуміти, що таке щастя. для когось – це купа грошей та величезний будинок, а для іншого – здоров’я рідних. більше того, у кожного з нас воно асоціюється з різними речами. хтось вбачає у щасті мішок дорогоцінних прикрас, а воно нагадує картину, яка відображає все те, що було для мене близьке раніше, і те, що робить мене щасливою зараз. проте малюнки на цій картині змінюються відповідно відповідно до віку.
перш за все, це пов’язано з пріоритетами. у дитинстві я раділа новим іграшкам та цукеркам, що купувала мені мама. щастя для мене було матеріальним, але ж я була дитиною і не зовсім розуміла, що таке щастя і яка людина є щасливою. напевно, так було у всіх із нас, адже розуміння певних речей приходить з віком, і ми не можемо засуджувати один одного за те, чого не розуміли.
з часом пріоритети змінюються, і на зміну матеріальним цінностям частково приходять моральні. я відчувала себе дійсно щасливою,коли,приходячи додому, поринала у світ казок, де добро перемагає зло і де всі принцеси завжди знаходять своїх принців. це вже не було те матеріальне задоволення, яке я отримувала від нових іграшок, це було щось більше. я справді була щаслива.
ні для кого не секрет, що кожен із нас сприймає літературу по-різному. хтось просто поглинає інформацію, а хтось читає між рядками. думаючи про щастя, я завжди згадую маленького принца із однойменної повісті. маленька троянда була не просто квіткою, про яку він піклувався, вона була об’єктом його кохання, причиною щастя. з появою квітки принц почав жити.
по-друге, коли людина дорослішає, в неї не залишається часу на щастя. це надзвичайно сумно. для мене дорослі наче роботи, що живуть за принципом робота – дім, не залишаючи місця і часу для щастя. я щиро радію за людей, що в душі залишаються дітьми. вони щасливі…
я майже втратила ту дитячу віру у казки, а це значить те, що я стала дорослішою. мене це лякає. хоч зараз для мене щастя не в грошах, проте я не знаю коли стану дорослою і почну бачити щастя саме в них. гроші й інші матеріальні цінності я сприймаю як належне, хоча це і не зовсім правильно, але зараз мене щасливою робить інше. це книжки, хоч іноді не зі щасливим кінцем, рідні та друзі, що мене оточують, те, чим я займаюсь і дійсно люблю.
У кожного з нас одна єдина Батьківщина. Особисто у мене – це Україна, і я про це ні хвилини не жалкую. Адже я народився в найкращій у світі країні. Я щиро люблю її привітних людей, її родючі землі і безмежні простори. Вічними символами моєї Батьківщини стало блакитне безхмарне небо і золотаві пшеничні поля. Багата українська природа не залишає байдужим ні одного мого співвітчизника або гостя моєї країни. Я впевнений, що у нашої держави велике майбутнє.Та якою ж я бачу Україну в майбутньому? Як кажуть, майбутнього без минулого і теперішнього не буває. Звичайно ж, Україна й сьогодні велика держава. І про це можна розповідати нескінченно. Так само нескінченно можна міркувати і про майбутнє нашої країни. Щодо мене, то насамперед я хотів би, щоб наші співвітчизники стали щирішими, добрішими, щоб вони поважали і любили свій рідний край, а Батьківщина відповідала їм взаємністю.Україна ні в якому разі не повинна втратити свої шаровари, вишиванки, різнокольорові стрічки, музичні народні інструменти, свої танці, свій завзятий настрій, свій український дух, адже це наша неповторна особливість! Сьогодні Україна багата не тільки на промислові підприємства і родючі землі, а й на працелюбних людей, і такою вона залишиться ще багато століть.На мій погляд, зараз дуже важливо берегти українську природу: створювати більше заповідників, садів, і парків, а також боротися проти вирубання лісів. Адже природа – це наше здорове життя і здоров’я майбутніх поколінь. Крім того – українська природа неповторна у своїй красі і повинна дарувати свою красу усім, хто живе на нашій землі.А взагалі, я впевнений, що майбутнє України найбільш усього залежить від нас з вами. Якщо ми будемо байдужими до усього, що відбувається навколо нас, то ми ніколи не зможемо збудувати щасливе майбутнє. Тому, якщо ми хочемо бачити свою рідну країну духовно, культурно, політично і економічно розвинутою державою, яка буде спроможною відстоювати свої особисті інтереси в будь-якій міжнародній сфері, ми повинні розвиватися самі, тим самим розвиваючи рідну країну, не бути байдужими до майбутнього і докладати до цього якомога більше зусиль. Чим вищими будуть прагнення наших співвітчизників, тим більший результат ми отримаємо у майбутньому.У подальшому я хочу стати юристом, тому мені подобається більше дізнаватися про закони своєї Батьківщини, про їхнє виникнення, про історію країни. Мені дуже хочеться внести свій внесок у майбутнє України і в подальшому своїми знаннями допомагати співвітчизникам. Я сподіваюсь, що я зможу якимось чином впливати на розвиток рідної країни.Та все ж головне для мене – не ким стати, а яким бути. І якщо більшість українців, як і я, будуть прагнути стати щирішими, милосерднішими і добрішими, будуть мати бажання на краще змінити свою країну, то обов’язково Україна стане найрозвиненішою і найсильнішою у всіх відношеннях державою в світі!
Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
ответ:
я вважаю,що ніхто й ніколи не зможе зрозуміти, що таке щастя. для когось – це купа грошей та величезний будинок, а для іншого – здоров’я рідних. більше того, у кожного з нас воно асоціюється з різними речами. хтось вбачає у щасті мішок дорогоцінних прикрас, а воно нагадує картину, яка відображає все те, що було для мене близьке раніше, і те, що робить мене щасливою зараз. проте малюнки на цій картині змінюються відповідно відповідно до віку.
перш за все, це пов’язано з пріоритетами. у дитинстві я раділа новим іграшкам та цукеркам, що купувала мені мама. щастя для мене було матеріальним, але ж я була дитиною і не зовсім розуміла, що таке щастя і яка людина є щасливою. напевно, так було у всіх із нас, адже розуміння певних речей приходить з віком, і ми не можемо засуджувати один одного за те, чого не розуміли.
з часом пріоритети змінюються, і на зміну матеріальним цінностям частково приходять моральні. я відчувала себе дійсно щасливою,коли,приходячи додому, поринала у світ казок, де добро перемагає зло і де всі принцеси завжди знаходять своїх принців. це вже не було те матеріальне задоволення, яке я отримувала від нових іграшок, це було щось більше. я справді була щаслива.
ні для кого не секрет, що кожен із нас сприймає літературу по-різному. хтось просто поглинає інформацію, а хтось читає між рядками. думаючи про щастя, я завжди згадую маленького принца із однойменної повісті. маленька троянда була не просто квіткою, про яку він піклувався, вона була об’єктом його кохання, причиною щастя. з появою квітки принц почав жити.
по-друге, коли людина дорослішає, в неї не залишається часу на щастя. це надзвичайно сумно. для мене дорослі наче роботи, що живуть за принципом робота – дім, не залишаючи місця і часу для щастя. я щиро радію за людей, що в душі залишаються дітьми. вони щасливі…
я майже втратила ту дитячу віру у казки, а це значить те, що я стала дорослішою. мене це лякає. хоч зараз для мене щастя не в грошах, проте я не знаю коли стану дорослою і почну бачити щастя саме в них. гроші й інші матеріальні цінності я сприймаю як належне, хоча це і не зовсім правильно, але зараз мене щасливою робить інше. це книжки, хоч іноді не зі щасливим кінцем, рідні та друзі, що мене оточують, те, чим я займаюсь і дійсно люблю.
объяснение: