В одному селі жив собі хлопчина. А звали його Вольдька. Все б нічого, дитина як дитина, тілько брехав він - завжди і всюди. Говорила йому мати: "Не бреши, синочку, бо один раз повірять а на другий ні, і залишишся ти в біді! Зрозумів?" Скільки разів йому так не говорили, стільки разів він погоджувався і далі брехав. От, одного разу, сидів Володька на баштані і їв кавуни. Птахи співають, ніхто не чіпає, ну просто насолода. "О," - подумав він - "А може сказати діду Ромі, що тут вовк бродить? Чудова ідея, буде так смішно!" І позвав Володя, що є тільки голосу: - Діду Романе! Тут вовк! - дід вскочив, узяв рушницю, і побіг до Володі. Хлопчина сміється, а дід лютує. Ось пройшов тиждень, знову Володя сидить на баштані. Аж раптом гульк! Із-за кущів вовк вийшов! Страшний такий, великий, волохатий. Хлопець як закричить: Діду Романе! Тут Вовк, справжній! - а дід сидить, нічого робити не збирається. Тим часов вовк підійшов до хлопця, і з`їв його. Ось і висновок, не треба брехати, бо перший раз повірять, а на другий залишуть.
До твердої групи належать: прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний. У називному відмінку однини вони мають закінчення -ий, -а, -е: білий, біла, біле; голубий, голуба, голубе; гарний, гарна, гарне; каштановий, каштанова, каштанове; весняний, весняна, весняне; солов'їний, солов'їна, солов'їне;казковий, казкова, казкове; усі короткі форми прикметників з твердим приголосним у кінці основи: зелен, срібен, жив, здоров, ясен; присвійні прикметники з суфіксами -ів (їв), -ин (-їн): батьків, братів, сестрин; Олексіїв, Маріїн, Ганнин, Наталчин. До м'якої групи належать: прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний. У називному відмінку однини вони мають закінчення -ій, -я, -є: синій, синя, синє, осінній, осіння, осіннє; братній, братня, братнє; ранній, рання, раннє; вечірній, вечірня, вечірнє; житній. житня, житнє; дружній, дружня, дружнє; прикметники, основа яких закінчується на -н-з попереднім приголосним: безодній, безсторонній, будній, крайній, давній, достатній, городній, всесвітній, древній, задній, кутній, літній, могутній, майбутній, незабутній, нижній, обідній, ранній, передній, останній, сусідній, хатній, художній, порожній, мужній та ін.; прикметники на -шн- (-ій), -жн(-ій), утворені від прислівників: домашній, тутешній, вранішній, вчорашній, ближній, справжній, подорожній, повздовжній та ін.
Я дуже люблю слухати українську музику. Мені вчителька казала, що наша мова дуже милозвучна і на другому місці. Я цим пишаюсь і хочу більше довідатися про українських пісень. На уроці музичного мистецтва ми співаємо тільки на українській мові, але слухаємо і на інших мовах пісні, вони мені теж дуже подобаються, але більш я вражена українською. Я вивчила вже декілька пісень і співаю, колі є вільний час. Вивчила декілька віршів Тараса Шевченка і теж я собі розповідаю. Музика-це так круто, особливо, коли слухаєш її на рідній мові. Надо было точно указывать песню, или просто описать, как я сделала.
В одному селі жив собі хлопчина. А звали його Вольдька. Все б нічого, дитина як дитина, тілько брехав він - завжди і всюди. Говорила йому мати: "Не бреши, синочку, бо один раз повірять а на другий ні, і залишишся ти в біді! Зрозумів?" Скільки разів йому так не говорили, стільки разів він погоджувався і далі брехав.
От, одного разу, сидів Володька на баштані і їв кавуни. Птахи співають, ніхто не чіпає, ну просто насолода. "О," - подумав він - "А може сказати діду Ромі, що тут вовк бродить? Чудова ідея, буде так смішно!" І позвав Володя, що є тільки голосу:
- Діду Романе! Тут вовк! - дід вскочив, узяв рушницю, і побіг до Володі. Хлопчина сміється, а дід лютує.
Ось пройшов тиждень, знову Володя сидить на баштані. Аж раптом гульк! Із-за кущів вовк вийшов! Страшний такий, великий, волохатий. Хлопець як закричить:
Діду Романе! Тут Вовк, справжній! - а дід сидить, нічого робити не збирається. Тим часов вовк підійшов до хлопця, і з`їв його.
Ось і висновок, не треба брехати, бо перший раз повірять, а на другий залишуть.