З неочікуванних результатів:
З’являється відчуття того, що ти маєш бути гідним своїх пращурів, «підтримати честь роду». І якщо вони досягли в житті значних успіхів, то й ти маєш зробити щось хороше. З’являється внутрішнє відчуття відповідальності перед своїм родом. Тут мені деякі шуткували: “Тобі, мабуть, нема чим пишатися, так хочеш пишатися досягненнями пращурів та їх дворянським родом”. Але на мій погляд власне дворянство не є так цікавим, як конкретні досягнення конкретних осіб. Як Ви гадаєте, хто з пращурів цікавіший як людина – селянин, у документах котрого написано, що грамоту він вивчив самостійно вдома (що каже про велику жагу цієї людини до знань), або дворянин, котрий мав усі можливості бути освіченим, але залишився неписьменний? Розуміння багатонаціональності своїх пращурів. Наприклад, я у себе на цей час нарахувала вже сім національностей підтверджених архівними даними та ще з добрий десяток за генетичним аналізом. Нещодавно на генеалогічній конференції провідний український генеалог Томазов В. В., розповідаючи про користь генеалогії, відмітив, що вона – це найкращі ліки від ксенофобії! Я з ним повністю погоджуюсь і мрію, щоб якамога більше людей зрозуміли цю істину. В кожному з нас – «вінегрет» з національностей! Так який сенс ненавидіти народи, носієм генів яких ти є? В іншій статті прочитала, що глобалізація, завдяки активному змішуванню різних національностей, скоріше за все приведе до зникнення багатьох національних та релігійних конфліктів. І зараз цей процес набагато прискорюється. Навіть серед моїх близьких та знайомих є багато міжнаціональних шлюбів, причому досить екзотичних. Яскравий приклад: жінка з України, що має серед своїх пращурів крім українців, ще поляків та турок, одружується з сином корейця та голландки. Нове розуміння історії – після початку генеалогічних пошуків я зовсім іншим чином стала сприймати історію, змінивши погляд ззовні на погляд зсередини. Це ж велика різниця – прочитати про «якесь там повстання в якумусь там році» (одне з багатьох), або прочитати про те ж саме повстання, але якщо твій пращур Іван Петрович Сидоренко особисто брав у ньому участь!Объяснение:
ответ:Моя сім’я — це тато, мама, я і моя молодша сестра Наталка. У нас, як і у будь-якій іншій сім’ї, є свої традиції. Наприклад, щонеділі ми всі разом їздимо в гості до бабусі й дідуся. Бабуся до нашого приїзду готує смачний обід, пече печиво. Після обіду ми з сестрою допомагаємо бабусі прибрати зі столу. Потім ми сидимо у вітальні та розмовляємо. Часто дідусь або бабуся розповідають якісь цікаві історії зі свого життя.
Щоліта ми з батьками обов’язково виїжджаємо на природу. У нас є своє улюблене місце для відпочинку на березі річки, біля лісу. Ми приїжджаємо туди на тиждень і ставимо намет. Днем засмагаємо на сонечку, купаємося, прогулюємося лісом. Часто тато ловить у річці рибу, а мама тут же готує її на вогнищі. Я дуже люблю вечірні посиденьки біля багаття з батьками та сестрою.
Звичайно ж, ми завжди разом святкуємо Новий рік і наші дні народження. У ці свята до нас в гості приходять не тільки бабуся з дідусем, а й інші родичі.
Сімейні традиції відіграють дуже важливу роль у житті людей. Вони вчать дітей поважати старших, зберігати історію своєї родини. Завдяки традиціям батьки та діти проводять більше часу разом. А це значить, що сім’я стає більш дружною і міцною.
Я намагатимуся зберегти традиції.
вузькій
вузькішій
вузесенькій