Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
ответ: Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Значення його слова для нас особливе. Тарас Шевченко – національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, - і в цьому немає перебільшення. При всій значній кількості різноманітних друкованих матеріалів про видатного українця Тараса Григоровича Шевченка, його особистість і до цього часу полишається непізнаною в усій своїй повноті. Загадка феномену Шевченка залишається нерозгаданою. Саме цьому дана тема актуальна у наш час.
Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.
Уже з дитячих років виявляється в ньому надзвичайна допитливість розуму, особлива вразливість натури. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Безсумнівно, це не могло не позначитися на формуванні та творчому розвитку майбутнього поета
Не полишаючи мрії навчатися малювати, 14-річний Тарас попросився на навчання до відомого в окрузі маляра, який помітив здібності підлітка й погодився його вчити, лише вимагав на це дозволу поміщика-власника. Та замість дозволу навчатися управитель маєтків забрав Тараса до панської челяді. Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив до йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур. (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою). Підневільне становище молодого талановитого художника хвилювало його петербурзьких друзів. Таким чином К. Брюллов розпочав працю над портретом В. Жуковського, яку потім розіграли в лотереї, а за отримані гроші викупили Т Шевченка з кріпацтва. Він почав відвідувати класиз малювання Академії і скоро став одним з найулюбленіших учнів К. Брюллова. За сучасних умов незалежного розвитку України, як держави варто переосмислити висловлені раніше аналітичні, часто-густо суб’єктивні оцінки спадщини Тараса Григоровича , не лакуючи особистість генія, не підганяючи його погляди під офіційну чи сповідувань ідеологію. Прикладом такого незаангажованого аналізу творчості Кобзаря може бути праця сучасної письменниці Оксани Забужко. Слід безперечно погодитися з її думкою про ідейну багато вимірність творів поета і приховане в них «напружене мерехтіння смислів», що «робить його унікальним феноменом»
Отже, враховуючи вищесказане, я прийшов до висновку, що неперевершений світоч української культури, геніальний поет Т.Г. Шевченко зробив внесок в історію України і як народний митець, і як провісник національної ідеї. Усним і друкованим словом закликав до рішучого повалення самодержавно-кріпосницького ладу Російської імперії. А його картини, які відомі широкому загалу, можемо побачити в музеях нашої країни і за кордоном.
Объяснение: