Прийшла справжня зима — з морозами, снігом, хуртовиною. Люто завиваючи по околицях, шаленіє хуртовина.
Але негода не може триматися вічно. Нарешті, вітер заспокоївся, і ліс стоїть в задумливому заціпенінні, втихомирений і умиротворений. У такий час добре неспішно прогулюватися засніженими лісовими доріжками й милуватися сліпучим блиском срібла, яким вкриті гілки дерев. Краса навколо — невимовна! Дихається легко і свіжо.
Споглядання чудового зимового пейзажу дарує відчуття бадьорості й повноти життя. На душі з’являється відчуття свята, яким з нами щедро ділиться матінка-природа.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Хочу стати хорошою людиною.
Я стану нею.
Объяснение: