моя мечта.У кожної людини є мрія, іноді кілька. Наша уява малює їх нам, не даючи зупинитися на досягнутому, змушуючи весь час рухатися вперед. Якби люди не вміли мріяти, то основна маса винаходів так і не побачила б світ. Ми б так і залишилися на початковому ступені розвитку. А завдяки мрійникам і фантазерам людський рід досяг того рівня, який ми маємо зараз.
Часто, лягаючи спати, я мрію. Про різне: про далекі подорожі, про надздібності, про те, як опаную який-небудь незвичайної професією - наприклад, дресирувальника диких звірів. Всі ці мрії з розряду нездійсненних, я це усвідомлюю, але мені все одно цікаво мріяти.
Головною ж моєю мрією є - не втрачати близьких. Я дуже дорожу своєю сім'єю і боюся, що коли-небудь настане день і когось з них не стане в моєму житті. Такі думки наводять на мене тугу, і тоді я уявляю собі, що ми будемо разом завжди.
Не знаю, чи можна це назвати мрією, але мені дуже хочеться завести собаку. Мама каже, що це занадто велика відповідальність, і що собака вимагає багато часу, але я все одно не втрачаю надії, що коли-небудь у мене з'явиться щеня хаскі. Ці собаки дуже розумні і красиві. Мені іноді здається, що вони майже як люди. Всі розуміють, але не можуть сказати. Можливо, коли я виросту, то сам її заведу.
Мій друг розповідав мені, що мріє стати капітаном далекого плавання. Його тягнуть далекі дали, море і пригоди. На мій погляд, це дуже небезпечна професія, і я б ніколи на таке не зважився. Але у кожного свої мрії і, ймовірно, коли-небудь він дійсно відчалить від берега, стоячи на білому кораблі, і стане справжнім морським вовком.
Хотілося б, звичайно, щоб всі наші мрії збувалися, але деякі з них так і повинні залишатися мріями.
Єна поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут, на самому кордоні хмельниччини з буковиною, здійнялися в застиглому кам’яному танку невисокі лісисті кряжі медоборів. тут неширока скляна стрічка смотрича химерно вигнулася кільцем у глибокому каньйоні. тут уже багато століть стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський. кам’янцю судилася довга та бурхлива історія. цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. попри це, місто по духу завжди залишалося українським. загалом же у створенні неповторного обличчя кам’янця протягом століть взяли участь представники різних народів. крім руської брами та православних церковну старому місті є петропавлівський кафедральний собор, що, дихає щирою польщизною, а ще — вірменський бастіон, татарське урочище, турецький мі звичайно ж, найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів. за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох, українських патріотів. зокрема, у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда. кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. і от, піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де, як вона знала, мав знаходитися в’язень. до стріли, крім записки досить палкого змісту, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль. кажуть, що кармелюкові вдалося тоді втекти з фортеці саме завдяки цьому у бачив кам’янець і гострі козацькі шаблюки богдана хмельницького, максима кривоноса, івана богуна, петра дорошенка. кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії. майже вісім місяців у часи визвольних змагань невеликий кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки. так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни. туристичний потенціал «міста на камені» багатий. його складає розкішна навколишня природа подільських товтрів, надзвичайно мальовничий каньйон річки смотрич, трикілометрова сталактитова печера «атлантида» поблизу кам’янця, архітектурні ансамблі старого міста і, звичайно, сама стара фортеця. що ж до фортеці, яка давно стала візитівкою кам’янця, то аналогу їй в україні немає. туристична цінність цієї пам’ятки останнім часом стрімко зростає разом з поширенням серед європейської молоді ретро-моди на середньовічну лицарську культуру. у вихідні дні на фортечному подвір’ї відбуваються поєдинки лицарів, оглушливо стріляє невеличка гармата. щороку тут проходить лицарський турнір «золотий меч», а сам приз турніру меч — свідчить про майстерність кам’янецьких зброярів. кам’янець-подільський залишається й буде залишатися в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем
Бессоюзные предложения - 1) По лощинам, звезды отражая, ямы светят тихою водой; журавли, друг друга окликая, осторожной тянутся гурьбой 2) Поезд ушел быстро, его огни скоро исчезли, через минуту уже не было слышно шума 3) Изумрудные лягушата прыгают под ногами; между корней, подняв золотую головку, лежит уж и стережет их 4) Весь город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет 5) Помню также: она любила хорошо одеваться и прыскаться духами 6) Он подумал, понюхал: пахнет медом 7) Он выглянул из комнаты - ни одного огонька в окнах 8) Упадет луч солнца на траву - вспыхнет трава изумрудом и жемчугом 9) Он мучительно провел глазами по потолку, хотел сойти с места, бежать - ноги не повиновались 10) Не было никакой возможности уйти незаметно - он вышел открыто, будто идет на двор, и шмыгнул в огород 11) Я говорил правду - мне не верили; я начал обманывать. 12) Обветренное лицо горит, а закроешь глаза - вся земля так и поплывёт под ногами 13) Пропади ты совсем - плакать о тебе не будем 14) Если вам писать противно, скучно, не пишите, - это все равно получится скверно, фальшиво 15) Я подошел к окну: ночью снег запорошил весь сад.
моя мечта.У кожної людини є мрія, іноді кілька. Наша уява малює їх нам, не даючи зупинитися на досягнутому, змушуючи весь час рухатися вперед. Якби люди не вміли мріяти, то основна маса винаходів так і не побачила б світ. Ми б так і залишилися на початковому ступені розвитку. А завдяки мрійникам і фантазерам людський рід досяг того рівня, який ми маємо зараз.
Часто, лягаючи спати, я мрію. Про різне: про далекі подорожі, про надздібності, про те, як опаную який-небудь незвичайної професією - наприклад, дресирувальника диких звірів. Всі ці мрії з розряду нездійсненних, я це усвідомлюю, але мені все одно цікаво мріяти.
Головною ж моєю мрією є - не втрачати близьких. Я дуже дорожу своєю сім'єю і боюся, що коли-небудь настане день і когось з них не стане в моєму житті. Такі думки наводять на мене тугу, і тоді я уявляю собі, що ми будемо разом завжди.
Не знаю, чи можна це назвати мрією, але мені дуже хочеться завести собаку. Мама каже, що це занадто велика відповідальність, і що собака вимагає багато часу, але я все одно не втрачаю надії, що коли-небудь у мене з'явиться щеня хаскі. Ці собаки дуже розумні і красиві. Мені іноді здається, що вони майже як люди. Всі розуміють, але не можуть сказати. Можливо, коли я виросту, то сам її заведу.
Мій друг розповідав мені, що мріє стати капітаном далекого плавання. Його тягнуть далекі дали, море і пригоди. На мій погляд, це дуже небезпечна професія, і я б ніколи на таке не зважився. Але у кожного свої мрії і, ймовірно, коли-небудь він дійсно відчалить від берега, стоячи на білому кораблі, і стане справжнім морським вовком.
Хотілося б, звичайно, щоб всі наші мрії збувалися, але деякі з них так і повинні залишатися мріями.