1. Після закінчення університету мій брат стане фахівцем з зв*язків з громадськістю. 2. Через банкрутство підприємство припинило свою діяльність, іншого виходу не було. 3. На прощання ми подарували своїм німецьким одноліткам сувеніри. 4. Кожний літературний персонаж має індивідуальні риси. 5. До заяви додаю автобіографію. 6. Розгублена дівчина про щось розпитувала в охоронника, що стояв біля входу в банк. 7. Під час подорожі з нами трапився екстраординарний випадок. 8. Напередодні нового навчального року ми завжди розмірковуємо про перспективи. 9. На завершальному етапі змагань футбольна команда нашої школи зазнала поразки. 10. Дівчина по секрету розповіла подругам про свої переживання. 11. Ліки виявилися не ефективними.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!