самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий?
Дуже близькою частиною мови є дієприкметник
вказуе на ознаку
запаху (п’янкий, запашний),
кольору (білий, зелений),
віку (старенький, давній),
розміру (величезний, середній),
матеріалу (діамантовий, дерев’яний),
якості (твердий, гнучкий),
принадлежності (зятів, сестрин),
простору (далекий, близький),
часу (ранній, вчорашній)
внутрішні властивості (добрий, щедрий),
зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний),
ознаки за відношенням до місця (міський, районний).
У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю
1) префіксальним: мудрий – премудрий, вічний – правічний, знайомий – незнайомий;
2) суфіксальним: сестра – сестрин, зима – зимовий, холод – холодний;
3) префіксально-суфіксальним: барва – безбарвний, кордон – прикордонний, день – щоденний;
4) складанням основ: щиросердий (щире серце), синьо-жовтий (синій і жовтий), довгошиїй (довга шия);
5) часто при складанні основ додається ще й суфікс: багатолюдний (багато людей), дев’ятиповерховий (дев’ять поверхів), західноукраїнський (Західна Україна).
Объяснение:
Недобудований.