По зеленому полю ледь видно просувалися козацькі вартові. Чорним шляхом на цілу милю йшло військо. Воно вигравало полковими стягами, сотенними значками, козацькими жупанами, розшитими попонами, набірними вуздечками, білими султанами, срібними руків’ями шабель. ... У вересні ви помічаєте, як на все ще зеленій березі з’являються зовсім жовті, золотисті листочки. Першою розвинулася береза. Вона першою починає жовтіти. ... Послухайте краще його чарівну музику. Будьте справжніми друзями живої природи!
Объяснение:
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.