Кожне життя, а особливо життя дитни — це радість. Бо це нове життя, нові надії, нові посмішки, нові турботи.
Важливо нести цю радість і далі, у коллектив, у якому ми навчаемося, живемо, дорослішаемо.
Що стосується мене, перш за все я несу радість своїм батькам, вони раді, що я їх дитина, пестують мене та хвалять за те, що я дорослішаю, що даю їм надію на майбутне, за те, що я їх опора та захист у майбутньому.
Також, я хочу вірити, що особисто я несу радість до свого оточення, до друзів яких підтримую у тяжку хвилину, до друзів, яким не даю сумувати, до друзів з якими можу ділити усі радості, та незгоди, залишаючись таким же гарним товаришем.
Сподіваюсь, що у майбутному зможу радувати своїми досягненнями, не тільки сім'ю, а також усіх, що найменше у своїй країні.
Объяснение:
Тут 133 слова.
Відповідь:
Прокотилась луна, що не варто іти назад. Зафіранені (узг.) вікна і синя (узг.) прозора (узг.) сутінь. У жасминовій (узг.) повені мліє вечірній (узг.) сад, Розкошуючи німо в солодкій своїй (узгоджені, в складі звороту будуть обставиною) отруті. Розсипається гравій, і сухо рипить жорства. Фортеп'янний (узг.) ноктюрн із розчинених (узг.) вікон дому (неузг.). Я сюди не повернусь. Волого блищить трава Під моїми (узг.) ногами. У білому (узг.) сяйві нічному (узг.) Павутинка тоненька (узг.). Між пальцями Ця (узг.) мелодія вічна (узг.): тече-кровоточить вена. Розмотавши клубок недитячих своїх (узгоджені, в складі звороту будуть обставиною) хотінь, втікаю у ніч по прозорих (узг.) слідах Шопена (неузг.). cpібна (узг.) тінь.
Пояснення:
Як краса врятувала берізку Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур'яни між ними - швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди, як бур'янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур'яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур'яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинились лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожен її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть "золота береза".
Объяснение: