Ранок. Падає сніг. Вдалені чути голос птахів. Все навкруги біле біле, вкрите пухнастим м*яким снігом. Гілки ялин прогинаються від товстими шапками , з часом вітер їх струшує, і це зачаровує. Небо чисте, блакитне, немає жодної хмаринки, сніжок вибликує наче дрібненькі діаманти, навіть боляче бивитися на цю розкіш. Морозець. Під ногами слизько. Довкола тихо, здається ніби всі заснули під пухнастою ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться на далеку відстань. А ось і ворона крикнула, сорога десь далеко подала голос, а он там ще якась лісова пташка завела свою пісню. Насиплю я їм крихіт хліба, у цю пору їм важко шукати собі їжу. Багато лісових звірів заснули. Але не всі. Ось чиїсь сліди блукають по стежинь. Можливо це зайчик? Зимовий ліс зачаровує. Немає нічого кращого , аніж зимова прогулянка .
Я був вражений коли побачив чарівні візерунки на вікні. Мені не вірилося, що їхній автор – мороз. Як заворожений я вдивлявся у цікавий фантастичний утвір нічного художника.От у нижній частині вікна розпустилися витончені лілії, у стеблах яких заплуталися великі. з гострими кутами зірки. вони дивно схожі на тонке плетиво з найтонших ниток. Химерні гілки і квіти, казкові тварини, обриси і форми казкових замків, пір'я дивовижних птахів, прозорі зірки-сніжинки, найтонший геометричний орнамент - морозні візерунки різноманітні і неповторні це не просто візерунок, а ціла казкова історія. Це зимовий ліс, який немов спить казковим сном, ялинки стоять нерухомо, величезні і пухнасті, посипані снігом. На снігу багато слідів, залишених дикими тваринами. Трохи далі біла береза, прикрилася снігом, немов сріблом.
Артем играл с другом в мяч и сказал: "Ты хорошо подаёшь!"