я кажу мамі колиж закінчиться карантин мама каже ще чучуть день пройшов я кажу татку коли закінчиться каратин та каже ще чучуть я кажу коли чучуть через тиждень_два закінчиться карантин
Дружба, на мій погляд, це великий дар людині. Адже чим більше в тебе справжніх товаришів, тим більше ти відчуваєш підтримку у важких ситуаціях, до у скруті та щиру радість за твої успіхи. Але також важливо бути самому чесним і щирим у стосунках зі своїми товаришами.
У мене багато знайомих, але справжніх друзів мало. Адже не кожного можна назвати своїм справжнім другом. Я вважаю, що такі стосунки мають пройти через певні випробовування та перевірку. І справа не в тому, чи дасть хтось переписати комусь невиконане домашнє завдання, чи підтримає тебе у сварці. Справжня дружба набагато глибша. Я пам’ятаю випадок, після якого мені було присвоєно почесне звання друга. Одна моя сусідка, така ж учениця, як і я, сильно захворіла. Протягом тривалого часу їй не можна було виходити на вулицю, тому вона пропускала заняття. Оленка, так її ім’я, вчилася дуже добре, тому сильно переживала за пропущені уроки. Хоча в неї і були номери телефонів її класного керівника й однокласників, та це допомагало лише частково. Вона могла дізнатися, яким було домашнє завдання, але новий матеріал досить часто був складним і незрозумілим.
Одного разу Олена звернулася до мене по до так сталося, що з багатьох предметів завдання в нас були однакові. Я погодилась допомагати їй. Час, який ми проводили разом, минав швидко і весело. Оленка була не лише розумною, але цікавою і чемною дівчиною. Коли вона після хврроби прийшла до школи, то вразила вчителів своєю підготовкою. Та й у мене з багатьох предметів оцінки підвищилися. Відтоді ми товаришуємо і Оленка називає мене справжньою подругою.
Що робить мене щасливою - моє відчуття щастя чи реальна присутність щастя у моєму житті. Для мене це загадка, напевно як і для багатьох людей на світі. Взагалі я щаслива, але мій настрій та відчуття змінюются настільки швидко, що здається, я втрачаю почуття чи відчуття щастя.Я не можу жалітися на моє життя, адже ним я задоволена, але є сфери у моєму житті, де я б хотіла хоч трішки удачі. Можливо це могло б зробити мене щасливою у повному значенні. Але чи можу я претендувати на щастя, якщо в порівнянні з іншими людьми, не з усіма, з деякими, я щаслива. У мене є все, що на даний момент може бажати сучасна людина. Ну можливо немає власного житла чи ще деяких речей, але вони не настільки принципові на даний момент. ДЛя мене щастя у сімї, якої нажаль на даний момент у мене немає і яку я прагну понад усе. Чи маю право я прагнути такої дрібниці коли у порівнянні з іншими я повинна бути щасливою та самодостатньою?
можешь писать я не понимаююю