Яким я бачу майбутнє України
У кожного з нас ода єдина Батьківщина. Особисто у мене – це Україна, і я про це ні хвилини не жалкую. Адже я народилась в найкращій у світі країні. Я щиро люблю її привітних людей, її родючі землі і безмежні простори. Вічними символами моєї Батьківщини стало блакитне безхмарне небо і золотаві пшеничні поля. Багата українська природа не залишає байдужим ні одного мого співвітчизника або гостя моєї країни. Я впевнена, що у нашої держави велике майбутнє.Та якою ж я бачу Україну в майбутньому? Як кажуть, майбутнього без минулого і теперішнього не буває. Звичайно ж, Україна й сьогодні велика держава. І про це можна розповідати нескінченно. Так само нескінченно можна міркувати і про майбутнє нашої країни. Щодо мене, то насамперед я хотіла би, щоб наші співвітчизники стали щирішими, добрішими, щоб вони поважали і любили свій рідний край, а Батьківщина відповідала їм взаємністю.Сьогодні Україна багата не тільки на промислові підприємства і родючі землі, а й на працелюбних людей, і такою вона залишиться ще багато століть.На мій погляд, зараз дуже важливо берегти українську природу: створювати більше заповідників, садів, і парків, а також боротися проти вирубання лісів. Адже природа – це наше здорове життя і здоров’я майбутніх поколінь. Крім того – українська природа неповторна у своїй красі і повинна дарувати свою красу усім, хто живе на нашій землі.А взагалі, я впевнена, що майбутнє України найбільш усього залежить від нас з вами. Якщо ми будемо байдужими до усього, що відбувається навколо нас, то ми ніколи не зможемо збудувати щасливе майбутнє. Тому, якщо ми хочемо бачити свою рідну країну духовно, культурно, політично і економічно розвинутою державою, яка буде спроможною відстоювати свої особисті інтереси в будь-якій міжнародній сфері, ми повинні розвиватися самі, тим самим розвиваючи рідну країну, не бути байдужими до майбутнього і докладати до цього якомога більше зусиль. І якщо більшість українців, як і я, будуть прагнути стати щирішими, милосерднішими і добрішими, будуть мати бажання на краще змінити свою країну, то обов’язково Україна стане найрозвиненішою і найсильнішою у всіх відношеннях державою в світі!
Одного разу під новорічні свята захворів Дід Мороз. Колобок, Котигорошко, лисиця і змій горинич полетіли до нього в Анктартиду. Лисичка зробила йому гарячий чай. Снігуронька дала термометр і теплу ковдру. Колобок звеселяв його казками. А Котигорошко і Змій Горинич пішли у Снигове місто, що було неподалік від домівки Дідуся Мороза. Там вони знайшли пінгвінів-лікарів, які пішли з ними до Діда Мороза. Лікарі обстежили його і сказали, що він одужає тільки після Різдва, що буде сьомого січня. Дід Мороз попросив Колобка завезти подарунки дітям на Південь Землі. Котигорошко він просив роздати подарунки дітям на Півнночі планети. Лисицю на захід. А Змія Горинича на Схід. Всі приступили до роботи. Коли всі діти отримали подарунки вони згадали про новорічні свята. І завдяки їм Дід Мороз одужав раніше ніж сказали лікарі. Всі були дуже раді. І від того часу про Снігове місто пишуть книги, а діти не забувають різдвяні свята!
Кінець!
Тютю́нник Григі́р Миха́йлович (5 грудня 1931, Шилівка, Українська СРР, СРСР — 6 березня 1980, Київ, СРСР) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.
Перша публікація — російськомовна новела «В сумерки» — у журналі «Крестьянка» (1961); наступні твори писав українською мовою. Член Спілки письменників України з 1966 року. Друкували твори Тютюнника в Україні неохоче, нещадно критикували кожен новий твір (деякі так і не були опубліковані за життя письменника).
Його твори вирізнялися колоритним зображенням побуту сучасного села, рідкісним знанням мови та психології народу, соковитим гумором. Автор збірок новел «Зав'язь» (1968), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжок для дітей «Ласочка» (1970), «Лісова сторожка» (1971), «Степова казка» (1973). Перекладач творів Василя Шукшина, Еріха Распе та ін.
У ніч із 5 на 6 березня 1980 року 48-річний письменник вчинив самогубство в Києві