1. Ти спиш уже? А за старим повір’ям, у сні ростуть... Якби-то справді так! (В. Підпалий) 2. Тебе поранили-таки? Сідай-но! Голову твою хоч хусткою я обів’ю (М. Важан). 3. Слухай-бо! Який же коваль не ставить себе над іншими ковалями в світі? (Марко Вовчок) 4. А ходи-но, мед будемо брати (Ю. Збанацький). 5. О, якби-то вміти голубом злетіти та в житті догнати мрію голубу! (М. Ткач) 6. А от виписати новизну та велич, саме велич наших днів по-справжньому не так-то й просто (В. Козаченко). 7. Дедалі сніжинок густішало та густішало (В. Козаченко). 8. А Замриборщ аніскілечки не розсердився (М. Стельмах). 9. Та я вже знаю дещо (І. Цюпа). 10. Місяць повис над їхньою хатою срібною підковою, ніби прибив його хтось угорі на добро та на щастя (І. Цюпа). 11. Я давненько прийшов у село, та декуди заходив, і де про що довідався (І. Карпенко-Карий).
Навкруги, тричі, верхи, трохи, навіки, по-козацьки, опівночі, по-лисячи, по-чеськи, по-ведмежи, по-заячи, заочі, почасти, безвісти, насторожі, стоячи, двічі, по-французьки, по-вовчи, мовчки.
Вона (займенник) прийде (дієслово) додому (прислівник) тільки (частка) опівночі (прислівник).
(Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, неускладнене).
Вона підкреслити однією лінією;
прийде – двома лініями;
додому – пунктиром з крапкою;
опівночі – пунктиром з крапкою.
Її (займенник) улюблений (прикметник) цуцик (іменник) зник (дієслово) безвісти (прислівник)?!
(Речення просте, питальне, окличне, двоскладне, поширене, повне, неускладнене).
Її підкреслити хвилястою лінією;
улюблений – хвилястою лінією;
цуцик – однією лінією;
зник – двома лініями;
безвісти – пунктиром з крапкою.