Моя бабуся живе в селі, у власному обійсті. Бабуся добре зберігає народні традиції, тому в неї справжня українська домівка. Її будиночок чисто побілений. Кругом будинку насаджені вишневі дерева квіточки: чорнобривці, анютині вічка, нагідки. Рами вікон бабуся за звичкою фарбує у синій колір, а лиштву, що прикрашає вікна, теж білить. На вікнах висять білосніжні мережані фіранки. В самій хаті теж панують чистота та затишок. Бабуся вмикає телевізор лише ввечері, бо вдень зайнята з господарством. Тому в хаті зазвичай тихо. Підлогу та стіни вкривають паласи та коври. Меблі в бабусі залишилися ще з радянських часів. Вони зроблені з натурального дерева та досить важкі. Блищить старомодне дзеркало-трюмо, що його старанно начищає бабуся. Стіл прикрашають ажурні серветки-макраме, створені бабусею власноруч. У залі на стіні, за традицією, висить ікона Богородиці, вбрана у два білих вишитих рушника. Це ще весільні рушники моєї бабусі. Перед неї поставлена лампадка, яку засвічують на свята. Поряд зберігається бака за свяченою водою, принесеною з щорічної Водохрещі. Хоч будинок і опалються сучасним газовим котлом, на кухні зберігся комин. Тепер на ньому виставлені нарядні горщики. На кухні завжди пахне чимось смачненьким. А ще – пучечками пряних трав, які бабуся вивішує над комином. А на день Трійці бабуся вкриває комин свіжим духмяним зіллям, і воно пахне на всю хату
Cердиться Березень, вітром бурхає, Аж голі дерева стогнуть та гнуться. Землю замерзлу вдень дощиком мочить, А на ніч морозом дужим стискає. Хмари збирає з усіх закутків неба, Що нікуди сонцю й глянуть на землю... Ринуть веснянії води рікою, Дороги та греблі всюди руйнують, Мокра ж хуртеча на полі і в лісі Билину зелену снігом вкриває...Сердиться Березень: серце віщує, Що скоро вже, скоро йому доведеться Квітню квітчастому, меншому брату, Своє королівство - землю віддати, І він замишляє ось що зробити: Квітня квітчастого, меншого брата, Ніби покликать до себе у гості... От зараз хмари роздмухав по небі, А сам поклонився сонцю ясному: Просить він в сонечка з неба (Буйнесенькі стануть теж у пригоді): Землю сушити, травицею вкрити, Первоцвітом, рястом гай уквітчати. Тільки що глянуло сонечко з неба - Вже й стежка біленька в'ється болотом, Пташка щебече в повітрі прозорім, Травиця зелена з снігу вилазить. Бачить, що сонечко щиро працює,- Пташок посилає Березень хитрий, Тих, що то з вирію просто летіли,- В гостину до себе брата прохати. Квітень, почувши запросини тії: - Поїду,- зрадівши, каже,- до брата!- Й очі веселі від щастя засяли. Зараз почав він ладнатись в дорогу: Лаштує чумацького воза; на пашу Рясту, фіалок готує для коней, А сам надягає шати зелені. - Гов! А куди це ти, братику, їдеш?- Хтось крикнув йому голосочком дитячим. Квітень оглянувсь та, скинувши оком, Молодшого брата - Травня побачив. Травень був хлопчик на диво вродливий: Як небо, очиці сині-блакитні, Шати на ньому із квітів веселих, Аж пахощі гарні віють від нього; В пишній короні росинки перлисті Так грають на сонці, немов самоцвіти. Скаже він слово, то так і здається, Що то соловейко в лузі співає. Квітень вітається з Травнем та й каже: - До Березня в гості, братику, їду!- Травень відразу чогось засмутився. - Знаєш що,- каже,- друже мій милий? Скажу тобі нишком дивнії речі: Матінка наша, Весна запашная, Бувало, малого мене пригортає Та часом зітхне і промовить тихенько: "Трьох вас, синів, я у світоньку маю,- Березень, старший,-дитина лукава..." Як візьмеш на воза ще човен та сани, Тоді рушай сміло до Березня в гості! - Слухає Квітень розумної ради Й на воза складає човен та сани...
