Перша книга в житті кожної людини з’являється в ранньому дитинстві, коли батьки читають казки, вірші, оповідання. саме з того моменту дитина починає усвідомлювати всю красу писемності. першою прочитаною книгою зазвичай стає та сама казка, яку ми чули, але ще не вміли читати. на даному етапі формується сприйняття і зацікавленість.перші книги з’являлися в усній формі, їх зміст передавався з покоління в покоління. потім книги почали викарбовувати на камені, дерев’яних дощечках… згодом з’явилися писемні книги. вони були дуже коштовні і дозволити собі купити таку книгу міг не кожен.в радянському союзі, щоб купити книгу, требо було спочатку здати деяку кількість макулатури, отримати довідку про здачу та тільки після цього вам змогли б продати якусь книгу.на сьогоднішній день – книга невід’ємна частина життя майже кожної людини. вона відкриває вікно в новий яскравий та незвіданий світ. ми живемо в вік комп’ютерних технологій, де знайти книгу можна в електронному варіанті і в багатьох випадках – безкоштовно. на полицях книжкових магазинів є великий вибір як української, так і іноземної літератури і вона доступна кожному без винятку.книга – справжня скарбниця мудрості. читаючи книжки, ми збагачуємо свій внутрішній світ, словниковий запас, тим самим робимо себе набагато цікавішою людиною, як для самого себе, так і для оточуючих. книги приймати правильні рішення в багатоьх ситуаціях. дивлячись на героїв книги, ми пізнаємо самих себе, таким чином вчимося на чужих помилках і обійти їх.на мою думку, кожна людина моє прочитати хоча б одну дійсно цікаву їй книгу, щоб дійсно спробувати її смак. і ніколи не треба зупинятися в читанні, адже тоді з вами стане навіть не цікаво спількуватися, бо в людини, що не читає книжки – обділена красою мова, суха, не мальовнича. різними шляхами йде читач до улюблених книг. аж з дитинства й до дорослого віку його книги, у яких є місце для почуттів, уяви, розуміння покликання, осмислення життя і для відкриття власних думок. кожна книжка вчить, розважає, змінює звички й характер, визначає мету і викликає бурхливі пристрасті.
Знову вечір… Я сиджу на підвіконні й прислухаюсь до гуркоту краплин дощу. Переплітаючись із дивовижною
музикою нічного міста, він створює абсолютно нову - неповторну мелодію. Ви колись прислухались до звучання
вечірнього міста? Гуркіт машин, спів вітру, гул,що доноситься з заповнених вулиць, сміх і плач дітей на
майданчиках, й навіть тихий стукіт закоханих сердець – усе це мелодія життя, мелодія сплетінь долі.
Усе навколо неначе поєднання звуків, які з`єднані самою долею. Тут невеличкі етюди на одну ніч, та об`ємні
сонати довжиною в ціле життя. Кожен витвір цієї музичної поезії існує в своєму ритмі. Усі вони, так чи інакше,
об`єднуються величезним виром почуттів.
Цей вир захоплює нас з головою, створює безкінечність гармоній...
В такі моменти відчуваєш себе невимовно малим – крихітною ноткою цієї невпинної музики… Проте, кожен звук
- важлива складова мелодії, якщо забрати з твору хоч одну нотку або додати зайву усе звучання зміниться…
Кожне слово вимовлене нами, рух й навіть подих це невеличка нотка, проте вслухаючись у те, як краплі води
відбиваються від скла, я розумію, що у шепоті дощу подекуди більше змісту ніж у всіх наших словах.
Лишень прислухайтесь, скільки ще не повіданих історій приховують його краплинки, скільки давно не граних
мелодій він знає, саме в ньому приховані безліч емоцій.
Варто лише заплющити очі й поринути у його проникливу музику, пустити її у найпотаємніші закутки душі, й
може тоді,хоч на хвильку, нам вдасться осягнути глибину того, що називають долею.
І ось я, сидячи за книжкою й вдихаючи аромат свіжої кави, ненароком задумуюсь кому ж під силу зіграти цей
величезний твір під назвою «Світ», проте не маю жодних сумнівів, Цей Композитор найвеличніший.