Ім'я людини - це юридично зафіксоване слово, вирізнення особи.В іменах відображені духовна культура характер і світогляд народу.Прадавні українці мали (імена - Уз. сл. ) промовисті й милозвучні: ( Добриня, Дана, Любим - однорідні підмети). Спільними для слов'янського світу були такі ( імена - Уз. сл.): (Богумил, Миролюба, Полян, Творилад, Братислав - однорідні підмети).
Із прийняттям християнства почали впроваджувати грецькі, римські, єврейські імена.Часом їх було важко вимовити і запам'ятати, тому народні імена вживался поряд із християнскими.Майже кожен українець мав (два імені - Узаг. сл.): (традиційне й церковне - однорідні означення).З часом хистиянскьке ім'я стало головним.Чимало народних імен збереглося у вигляді Тригуб, Хмара, Богород.
Вчора ми з хлопцями грали у футбол у нашому дворі. І раптом до нас прибігли дві дівчинки, які бавились на сусідньому дитячому майданчику: Даринка, сестричка капітана нашої команди Матвія, і її подружка Юля. Вони, переьиваючи одна одну, закричали:
- Хлопці! Хлопчики! До ть! Там кошеня залізло на дерево, а злізти тепер боїться! Воно таке маленьке! Вона таке миле! Біднесеньке! Нявчить!
Ми всі гуртом побігли туди, і побачили маленьке руде кошеня, яке тремтіло на дереві. Воно вчепилось всіма чотрима лапами за гілку і тихесенько нявкало від страху.
Матвій сказав:
- Гаразд, хлопці! Давайте до тваринці! Сергійко та Артем, підсадіть-но мене, будь ласка...
Він спритно ухопився за нижню гілку дерева, підтягнувся, і вже за кілька секунд був біля кошеняти. Він простягнув руку, щоб узяти його, але кошеня злякано зашипіло і спробувало дряпнути Матвія лапкою.Тоді Матвій крикнув хлопцям унизу:
- Киньте мені якусь куртку, чи щось таке!
- Я дам свою! Тільки хай хтось кине! - Даринка подала Артемкові свою курточку, і Артем влучним кидком відправив куртку просто у руки Матвію.
Матвій вчепився ногами за стовбур, взяв куртку двома руками, і раптовим швидким рухом накрив нею кошеня. Кошеня голосно і ображено нявкнуло. Матвій обережно загорнув його у куртку, притиснув до грудей, і притримуючи однією рукою, почав спускатися з дерева.
Поклавши кутрку на землю, діти повільно розгорнули її. Кошеня якусь мить роззиралоя навкруги, а тоді раптом схопилося з місця, і сховалось у кущах.
І хоча воно ніяк не виявило своєї вдячності дітям, та все ж діти були щасливі, що змогли до кошеняті.