Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
Іменникове:шапка господаря, ручка дверей, щира бесіда, моє щастя, пожовкле листя, уміння промовляти, народна пісня, червона сукня прикметникове:червоний від сорому, білий від снігу, білий від снігу, вдячний учителю, дуже сильний, залежний від усього, змушений відмовити дієслівне:знімав на фотоплівку, возив сіно, шанувати батьків, навчився грати, вітатися ґречно, піклується про мене, ішла берегом, читати швидко, плакати слізьми, простувати дорогою, тішить думку, трохи зім’ята, вишиваючи сорочку, ледве світало, розбито вщент;
Объяснение:
Дивлюсь і слухаю. І - сполучник
Світить, але не гріє. Але - прийменник
Великі та малі. Та - сполучник
Вечір або ніч. Або - прийменник.
P.s. я ж правильно роблю?