Кладіть роздум про те, хто в Україні гідний називатися патріотомПатріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, живе і працює заради процвітання свого краю. Сьогодні з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Про це розповідають історія, історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко. Порушує тему патріотизму та засуджує балакунів-псевдопатріотівВ. Самійленко в поезії «Патріоти». Справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який …бачив душею Вкраїну І все, що вона добула.
ТВІР НА ТЕМУ: «ЖИТТЯ – ЦЕ НАЙТРУДНІШЕ ІЗ МИСТЕЦТВ» ЗА ТВОРЧІСТЮ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА4.93/5 (98.57%) 14голос[ов]«Мої пісні — над рікою часу калиновий міст, Я – закоханий в життя прочанин». Б.-І. Антонич
Творча спадщина відомого українського поета Богдана-Ігоря Антонича є ще одним підтвердженням того, що справжній великий талант обов’язково реалізує усі можливості для того, щоб у найкоротший час пробитися через усі перепони і вийти на дорогу передових думок свого часу на той шлях, який нерозривно поєднає серце митця і серце його народу.Перша збірка поезій Б.-І. Антонича була надрукована у 1931 році. У цей час молодий поет після багатьох митарств навчався у Львівському університеті на філософському факультеті. Перша книжка Антонича під назвою «Привітання життя» одразу ж привернула увагу прихильників української поезії і стала для автора головним екзаменом освоєння віршованої форми творчої діяльності. Поет завжди був переконаний у т ому, що для правильного сприйняття творчості читачем поезії необхідне гармонійне поєднання ритму, графічного зображення і мелодійності.«Співають дні все менші, нерівні, піють до півночі півні, ости, осокори, рій, ос і ось вже осінь і о осінь інь нь»Вірші у подібній формі зрозумілі далеко не всім, але поет був впевнений у тому, що саме в них криються зворушливі людські почуття. Б.-І. Антонич писав своєю, так званою «лемківською» мовою, назвоъ якої стало рідне селище поета. Вона зовсім не схожа на традиційну мову земляків. Та заслуга цього видатного поета не в тому, що він пише особливою мовою, а в тому, що цю мову він прагне поєднати з українським народом. Але у першій збірці Б.-І. Антонича «Привітання життя» можна знайти і багато поезій, написаних звичайною досконалою українською мовою і насичених патріотичним громадським змістом. Проте, якщо уважно перечитати вірші збірки, в них можна знайти і протилежні твердження. Наприклад, людина, яку знає поет, нещаслива і майбутнє для неї – за високими горами. Ось у вірші «Об’явлення» він каже:«У блискавок пурпурі стояв на роздоріжжі Заслуханий, задивлений поет – сліпий».Як бачимо, перша збірка повна суперечливих мотивів і вони – дзеркало душі автора. Думи про розділену на частки душу поета ми вбачаємо у збірці «Три перстені»:«І світу ти не схопиш. Не вирвеш віршем корінь зла».Але минав час, змінювався оточуючий світ, набирало нових ознак політичне і суспільне життя, а разом з цим розвивався і Б.-І. Антонич, художник і майстер поетичного слова.В одній із своїх поезій він написав:«Я є рушниця, радістю набита, Якою вистрілю на честь життя».і це так, адже у житті кожної людини є найщасливіший день, коли просто так радієш сонцю, насолоджуєшся красою природи і вбираєш у себе свіжість повітря.Оригінально автор розглядає і таку складну сторону життя суспільства, як релігію. Щоб мати добрі взаємини зі своїми богами, поет вивчає їхні «мови», тобто мови всього живого на землі. Його віра в життя стає по-людськи вільною і видющою. А українські літературні традиції Б.-І. Антонич продовжує у своїх поезіях про невмирущість усього живого, про яскравий і неповторний світ природи, про море і степи. Про ці вірші він казав: «Поет, намагаючись сягнути до дна, до самого кореня, до ядра, глиб природи, зустрічає воду, море, як правічну царину природи». Він застерігав:«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, у надро слово і у надро сонця».На думку поета криницею людського життя є не походження людини, а походження її духовної краси і сили. За його словами людському духові немає і не може бути краю. Вершиною поезії Б.-І. Антонича є збірка віршів «Зелена Євангелія». У віршах цієї книги поет робить глибокі філософські висновки – все повинно падати, гнити, нищитися, і тим самим ставати лоном для нового. Ці закони жорстокі, але справедливі і однакові для всіх, хто населяє землю. Ця книга переповнена слуховими і зоровими образами, які надають їй оригінальності. Вірш «Концерт» з цієї книги нагадує нам: «Не Зевс, не Пан, не Голуб – Дух…». І не тільки своєю проблематикою, але й особливим настроєм та унікальною системою образів вірш «Концерт» – це великий світ і для теслі, і для поета, а людина – це відбиття і листок тієї рослини, якою є всесвіт. Письменник приходить до філософської розв’язки:«Не птах, не квіт, це грає зміс Це грають первні речей і дій, Музика суті, дно незглибле».Д. Павличко, осмислюючи творчість Богдана-Ігоря Антонича, писав у одній із статей: «З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть. Мине небагато часу, і в мисль про українську поезію ввійде ім’я закоханого в життя прочанина, творчість якого…» – це:«Дубове листя, терези купців, цигани, щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. Догана за кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий».
…бачив душею Вкраїну І все, що вона добула.