Дорогий Тарасе Григоровичу,
Вам пише (своє імя і прізвище). Мені дуже подобається ваша творчість. Один з тих захоплюючих творів є "За сонцем хмаронька пливе". Він є дуже цікавим, але водночас і твором де є над чим задуматись. На мою думку, Ви так назвали цей твір тому що у ньому розповідалось про хмарку і сонце. Але мені цікаво, які у Вас були думки під час написання цього твору? Адже цікавішого я не чув/чула.
Бажаю прочитати більше Ваших творів
З пошаною
(ім'я та прізвище).
Питання поділу істини і дружби є одним з основних філософських питань міжособистісних відносин. Справа в тому, що, на думку багатьох, істина в людського життя відносна, непостійна і навіть може знаходитися лише в чиїйсь уяві. А от друзі – це близькі люди, з якими багато чого пройдено. Чи варто засуджувати свого друга, якщо він вчиняє дії або говорить щось, що суперечить істині? Чи можна вважати ефемерну істину, прояви якої багатогранні і далеко не завжди послідовні, тим фактором, який може стати перешкодою між людиною та її другом?
Добре відомо висловлювання одного давньогрецького філософа Платона про свого вчителя і теж філософа Сократа – «Сократ мені друг, але істина дорожча». Дійсно, якщо говорити про філософів, державних діячів, відомих письменників і взагалі людей, що здійснюють вплив на суспільство і користуються авторитетом, можна сказати, що істина для них повинна бути вище за дружбу. До цих людей прислухається суспільство, вони перед суспільством відповідають, а тому повинні насамперед бути чесними, справедливими, послідовними. Як би там не було, а при виникненні конфлікту між суспільними інтересами й інтересами окремо взятої людини, інтереси більшості завжди повинні мати перевагу над інтересами однієї особи. Наприклад, якщо керівник держави дружить з впливовим бізнесменом, підприємство якого забруднює навколишнє середовище і тим самим шкодить громадянам, інтерес більшості в даному випадку є важливішим, а дружба між керівником країни і бізнесменом повинна відійти на другий план.
Що ж до простих людей, які не несуть великої відповідальності перед усім суспільством, то від них не слід вимагати віддачі переваги істини над дружбою. Якщо уявити ситуацію, при якій друзі ростуть разом з самого дитинства, протягом усього життя спілкуються, а потім, вже в старості, у них виникає конфлікт щодо питання, яке нібито містить істину, хтось із них може піти на поступки і визнати правоту іншого, навіть якщо це на його думку суперечить істині. Хороші і вірні друзі – це велика цінність у житті людини і не варто відмовлятися від них лише на тій підставі, що у вас різні погляд на ті чи інші питання буття та істини.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що життя людини багатогранне. Однозначної відповіді на питання переважання дружби або істини дати не можна. Кожна життєва ситуація може тлумачитися по-різному, людина при визначенні своєї відповіді повинна задуматися про важливість конкретної ситуації і можливі наслідки для третіх осіб.
Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своєму. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від природи її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу.
У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов'язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, почали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смердюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висохло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу.
Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замислюються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призвела до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні людей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіаційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми.
Скалічена земля, скалічені люди... Мені здається, що атомні електростанції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в небезпеці.
Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води.
А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з'явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас
Нетеченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна навести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто гали за знищенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало.
Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її благополуччя — ось у чому полягає патріотизм.