оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного їм світогляду.
Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського та дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживаються терміни «неоміф» або «псевдоміф». У новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[2].
Объяснение:
Жанрові особливості
Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.
На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].
Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.
+Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,
Відповідь:
Краса і людські взаєминиКраса і людські взаємини? Для розмови про красу людських взаємин у світовій культурі в такому короткому викладі необхідно конкретизувати деякі поняття і терміни, оскільки будь-яка тема про красу людських відносинах, світовій культурі і їх зв’язку може зайняти не одну сотню сторінок і навіть томів.Культура — це б організації і розвитку людської життєдіяльності, представленої в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм, в духовних цінностях, в сукупності стосунків людей до природи, собі, іншим людям.Культура — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством в процесі розвитку суспільства і що характеризують міру цього розвитку.Людські відносини — це стосунки, що виникають в процесі життєдіяльності (буття) людини, характеризують взаємозалежність людей як елементів соціальної системи, які відбуваються за певними законами : як вираження істотних стосунків між речами, явищами, їх властивостями і зв’язками. Краса ж людських відносин, категорія краси в людських взаєминах етики і естетики, що має вищу етичну і естетичну цінність виражаючи прагнення людей, до ідеальних стосунків частенько будучи лише еталоном, недосяжним ідеалом. Проте саме прагнення до цього недосяжного примушує людей мислити, здійснювати грандіозні по своїй величі або по своїй дурості вчинки, творити, створюючи те що, потім назвуть надбанням світової культури. Але головне усвідомлювати себе (власне "Я") і інших (іншого) чимось єдиним цілим. При цьому краса людських відносин, на відміну від просто краси не можлива без моральних і теоретичних цінностей (добро, істина). Для міжособових стосунків цінність ця виражена в таких поняттях як: дружба, любов, повага, співчуття.Говорячи про красу людських відносин не можна не сказати про найпрекрасніше почуття в них — про любов тому як саме любов частенько була основною рушійною силою світової культури.Як би то не було краса людських відносин і світова культура тісно взаємозв’язані і дуже складно сказати чи впливає культура на людські відносини або навпаки. Ясне одно про красу людських відносин пишуться літературні твори (романи, вірші, поеми, новели) і картини, в людях виробляються і проявляються кращі риси вдачі, які є величиною постійною упродовж усієї історії, починаючи від древніх цивілізацій Сходу, Єгипту, Греції, Риму і закінчуючи новітнім часом.Тут же необхідно додати що, концентрованим вираженням краси людських відносин в контексті світової культури є мистецтво. Мистецтво — це сфера духовно-практичної діяльності людей, яка спрямована на художнє досягнення і освоєння світу. Воно покликане задовольняти універсальну потребу людини, відтворювати навколишню дійсність в розвинених формах людської чуттєвості.
Детальніше - на -
Пояснення: