Вчора я відвідав художній музей. Мені там дуже сподобалися картини видатних українських художників та художниць. Там я побачив і зрозумів картини, зрозумів те що хотіли передати нам художники малюючи їх. Мене дуже надихнула вся краса побаченого моїми очима. Я впевнений, що це була найкраща подорож до музею у місті Львові. Ще я відвідав багато музей і у дуже гарному і старовинному місті Житомирі, і в музеї Лесі Українки у місті Новоград-Волинський. Всі три музея мені дуже сподобалося. Найбільше мене вразило те, як автори всіх картин, всіх витворів хотіли дати нам маленьку спогадку, про життя людей у давніх часах і надихнути нас на зберігання природи і краси нашого гарного українського життя!
Давня весна Леся Українка
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
А, в
Объяснение: