Часом ми недооцінюємо значення фотографій, що зберігаються в нашому будинку, забуваючи, що вони - пам'ять про минуле, розповідь про день сьогоднішній. адже фотографії фіксують різноманітні події, особи, пейзажі, тобто по-своєму пишуть літопис нашої епохи, створюють сімейну хроніку. раніше сімейна фотографія була ритуалом, що об'єднувала родичів, була приводом зустрітися з тими членами сім'ї, з якими в повсякденному житті майже втрачено зв'язок. процес знімання перетворювався на свято. якщо дитина росте в будинку, де розвішені знімки бабусь і дідусів, в будинку, де перегляд сімейного альбому - добра традиція, він з самого раннього віку відчуває себе частиною чогось більшого, ніж він сам. отже, дитина повинна знати, ким були його предки, звідки відбулася його прізвище, розуміти, що його життя - не чистий аркуш, але нова сторінка в товстій літописній книзі цілого роду. як би нам не були дорогі сімейні альбоми, потрібно визнати: сьогодні технічний прогрес максимально знецінив фотографію. здавалося б, навіщо потрібні сімейні фотографії, якщо найвдаліші кадри можна викладати в віртуальні альбоми в соцмережах. дуже зручно, бо мобільний телефон завжди поруч. деякі люди не випускають телефон з рук, сприймають усе навколо виключно крізь об’єктив фотокамери. вони вже не приховують, що ритуал не має особливого сенсу, однак вони вже звикли щодня його виконувати. багато людей, щоб зробити селфі, до бездумних вчинків: підіймаються вагони потягів, на дахи висотних будинків. але, на жаль, загалом такі вчинки закінчуються трагічно. я вважаю, гра в селфі може перетворитися на гру між життям і смертю, в якій поєднується страх і задоволення. на мій погляд, селфі все ж таки не зможуть замінити родинні фотографії. родинне фото – це історія минулих поколінь, один з найефективніших інструментів підтримки та зміцнення сім'ї.
Відкиньте ж гіршу частку свого серця І з кращою живіть — життям чистішим. В. Шекспір Споконвіку триває протистояння добра і зла — двох категорій, таких само протилежних, як життя і смерть, кохання і ненависть, світло і темрява, християнство і язичництво. Здавалося б, ці поняття несумісні і можуть існувати лише як протиставлення одне іншому. Але це не так. І добро, і зло співіснують у людській душі, розриваючи її на шматки.
В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я. (Олексанр Олесь)
Проблема вибору між добром і злом — вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними засадами та переконаннями, повинен вирішувати, що він обере. Українські письменники у своїх творах постійно звертаються до цієї проблеми і у багатьох творах вона є основною. Так, у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» в образі Чіпки, який із невтомного шукача правди перетворився на страшного злочинця, розглядається проблема вибору між добром і злом. У п'єсі «Украдене щастя» І. Франка показано селянську родину, в яку несподівано вривається стороння людина — представник влади, жандарм, — і всю складність життєвих, психологічних колізій, породжених даною ситуацією. Засобом ретроспекції тут розкривається, що Михайло і Анна любилися ще в юності, але рідні брати зруйнували щастя дівчини: «випхали на війну» її коханого Михайла, пізніше сказали Анні, що він загинув, і без посагу, без землі віддали заміж у далеке село за наймита-бідняка Миколу. Так І. Франко вмотивував основу конфлікту, що виникає в драмі раптово, розвивається, проте, цілком природно, набуваючи дедалі більшого напруження, і приводить, зрештою, героїв до трагічного кінця. Але потрібно пам'ятати, що у них був вибір, і вони самі свідомо зробили його. У повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією. Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на заваді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися нам», — сумно зроняє ще зовсім юна Марічка слова, які за своїм смислом дорівнюють всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Зло здобуває перемогу над життям Івана та Марічки, та воно не в змозі нічого вдіяти з нев'янучою квіткою їх кохання. Письменник у цій повісті показує боротьбу добра і зла не стільки у душах героїв, скільки у навколишньому жорстокому світі, який і розлучив їх. Але кожна людина повинна пам'ятати, що, які б перешкоди не ставали на життєвому шляху, звинувачувати обставини та інших людей у своїх проблемах — це не вихід. Потрібно, перш за все, розібратися у собі і визначити, якою дорогою йти — дорогою добра чи дорогою зла. Вибір завжди за людиною.
