1. Провідні польські поети перекладають Шевченка з початку шістдесятих [років] минулого століття.
2. Хоча було пізно, величезний шістнадцятиповерховий будинок гудів, як вокзал.
3. Я сьогодні не впізнаю себе: чому мені, шістдесятирічному дідусю, стало шкода себе одразу.
4. Як добре жити, мій друже, мій брате, коли тобі дев'ятнадцять!
5. Я посадив розсаду дворічну у піщану яму.
Розповідь про одну знайому Калюжу, яка знає багато історій
Одного разу, коли я йшов понурий і зосереджений, увагу привернула величезна Калюжа, в яку потрапив мій лівий чобіт. Ви можете собі уявити, що вона бачить небо частіше за деяких людей, які завжди кудись поспішають? І знаєте що вона передає людству? Щоб дивилися частіше на небо – неймовірну бездонну блакить. Щоб помічали в ній, в Калюжі, не лише бруд, але й пухнасті хмаринки у погожу днину та різнобарвні човники-листочки осінньої днини.
Також я почув цікаві історії про те, як Калюжа стала тимчасовим прихистком для пуголовків, як діти, посміхаючись, пускають білі паперові кораблики, про прекрасне нічне небо з мерехтливими зірками та планетами. Ми довго сміялись, коли вона голосом поважної пані сказала: "Цікаво, що про мене думає Чашка Петрі?" І так бризнула зо сміху, що мої чоботи наковтались досхочу.
Тож коли побачите Калюжу, не проходьте повз, вона знає багато цікавих історій.
