Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв’язувалася вишитим фартухом і вилазила на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок. Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.
Объяснение:
Прекрасне в моєму житті. Національне минуле служить нам ніби для перевірки того, хто ми є, і для того, щоб знати, ким ми станемо в майбутньому А суспільству треба, щоб ми виросли гідними своїх батьків, дідів і прадідів.
Прекрасне в житті нас оточує звідусіль. Треба тільки його помітити, розпізнати, вихопити із плину часу.
Перш за все — це природа, яка оточує нас щодня. Вона зачаровує людей своїми таємницями. Упродовж усього історичного розвитку людина прагнула охопити своєю свідомістю якнайширшу картину світу, пояснити, пізнати природу задля того, щоб застосувати її для своїх потреб. А природа не завжди корилася Вона живе своїм життям. Прекрасно бачити синє небо, яскраве сонечко, веселку. А як це чудово — чотири пори року! Хіба не прекрасно побувати за один рік у всіх чотирьох?
А світ мистецтва? Хіба це не прекрасне в моєму житті? Я слухаю музику, дивлюся кіно, відвідує театр чи якусь виставку, пірнаю у світ прекрасного, винося-чи звідти перлини.
Наш учитель каже, що прекрасне найповніше виявляється у художній творчості обдарованої людини в умовах творчої свободи. Мабуть, він правий, бо інакше я б не міг насолоджуватися музикою, яку я дуже люблю, без якої себе не уявляю. Незбагненна влада музики над людиною. Вона примушує радш: й плакати, може до пережити горе, зняти душевний стрес, вилікувати сердечні рани. Музика Чайковського, Баха, Бетховена… Від неї світліша^ похмурий день, зникає втома, з’являється бажання творити добро, любити людей і весь світ…
Багато видів мистецтва існує у світі, кожен з них — джерело естетичної насолоди. Але музика — це завжди зустріч з радістю, можливість мріяти й сподіватися.
Прекрасне в моєму житті те, що я можу спілкуватися з друзями, ділити радість і горе. Народна мудрість говорить: «Горе, розділене з другом, — півгоря, і радість, розділена з другом, — дві радості».
У мене гарні батьки, чудовий дідусь, мудрі вчителі, вірні друзі, а отже — прекрасний настрій (частіше!).
А ще сама прекрасна мить в мому житті це мій братик Андрійко якого я люблю понад усе.
Цінуйте те що ви маєте і ту кожну приємну мить яка з вами стається!
що не важливо як ти вдягнений головне щоб ти мову свою любив