Підмет — це головний член двоскладного речення, що означає предмет, про який ідеться в реченні, і відповідає на питання: хто? що? За своєю структурою підмет може бути простим (виражений одним словом) і складеним (кількома словами).
Підмет може бути виражений:
іменниками, займенниками в називному відмінку: У небі сонце — серед нив я.
неозначеною формою дієслова: І плакати — це також щастя.
прикметником та дієприкметником: Тоді старшенька моя й гукає.
числівником: Обидва почували себе добре лише один біля одного.
фразеологічними сполученнями: Бабине літо висіло на віттях .
власними назвами: В синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.
нерозкладними словосполученнями: За волю кожний з нас поляже.
службовими словами і вигуками: Переможне «ура!» пронеслося над степом.
Присудок — це головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку підмета і граматично пов’язаний з ним. Відповідає на питання: що робить предмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?
За своєю структурою присудок може бути простим та складеним.
Простий присудок — особова форма дієслова, що передає граматичні значення часу виду, особи, числа. Простий присудок може бути виражений:
інфінітивом: Я їй розказувати, а вона сміятись та ридати.
наказовим означає несподівану дію): Нехай громада судить межи нами!
усіченим дієсловом (означає різку одноразову дію): Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки — стриб! стриб! стриб!
Складений присудок складається з двох компонентів.
Складений іменний присудок складається з іменної частини (іменника, прикметника, дієприкметника, займенника, числівника) і дієслова-зв’язки. Іменна частина є носієм лексичного значення присудка, а дієслово-зв’язка — граматичного.
Складений дієслівний присудок складається з інфінітива й допоміжного дієслова. Основним компонентом складеного дієслівного присудка виступає інфінітив (називає конкретну дію). Допоміжне дієслово передає граматичне значення часу, особи, числа.
Осінь - осені (і-е), село - сільський (е-і), дорога - доріжка - у дорозі (г-ж-з), книга - книжечка - у книзі (г-ж-з), муха - мушка - мусі (х-ш-с), кожух - кожушок - у кожусі (х-ш-с), плуг - плужок - на плузі (г-ж-з).
1. Із приходом осені почало холоднішати.
2. Сільський голова повідомив про зміни місцевого самоврядування.
3. Перед нами розкинулась широка доріжка. / У дорозі ми зустріли вовка.
4. Мені в руки попалась дуже цікава книжечка. / Я прочитав в книзі про устрій світу.
5. На вулиці літала мушка. / У нашому місті поставили пам'ятник мусі.
6. Із приходом холодів мені знадобився кожушок. / Дідусь сидів у кожусі.
7. Тато купив ручний плужок для підгортання картоплі. / На плузі було написано, кому належить це сільськогосподарське знаряддя.
ответ:правила
ОбъяснениеГоловні члени речення — це підмет і присудок.
Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку (На землю глянули тихі зорі (М. Коцюбинський)), рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником (Лиш боротись — значить жить! (І. Франко). «Три» у щоденнику виглядає не дуже симпатично).
Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімав у ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб (Нар. тв.)).
Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них.
Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника (Стали їсти кашу. З’їли все, що було в буфеті).
Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки? (лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником; рідше — іменником (Кубло змії, русалчине волосся Писав на склі мороз-поет (В. Свідзінський)).
Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету б, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками (Уранці (коли?) йшли (як?) бадьоро, швидко, легко: вітер дув (як?) збоку, а не супроти (Гр. Тютюнник)).