Одного разу зустрілись два півника на подвір*і. Один був Срібним, а другий Золотим. От розмовляють вони, та хваляться. " В мене гарний гребень. Я кожного ранку його вмиваю."-говорить Срібний. А був у нього дуже гарний та тонкий голосок, але хвалько він ніякий. "Я гарної вроди. Я швидше всіх на своєму подвір*і. - каже Золотий півник. Розсердився Срібний, що не він саий добрий, самий гарний та вдарив Золотого. Почалася бійка між хвальками. Та от на двір вийшла з хати баба. Побачила вона бійку та розняла їх. Питае вона, чому сваритись, а вони почали скаржитись друг на друга. Зрозуміла баба, що захвалилися вони, та сказала: "Хвалько Срібний та хвалько Золотий. Не треба бути такими. Всі однакові, всі вробливі та сильні, усі добрі, милі, міцні... Але хвалитися погано - це зло. Тому припиніть бійку та знову станьте друзями. Всі особливі." З того дня стали півники дружити, та знали вони, що всі на ріані.
В моральному і фізичному розвитку людини величезну роль відіграє приклад батька. Мені в цьому сенсі пощастило. Адже мій тато - чудова людина: розумний, добрий, турботливий. А ще у нього золоті руки - що завгодно може змайструвати.
Мій тато ніколи не сидить без діла, робота в його руках так і горить. Він сам зробив мені письмовий стіл, зручний і красивий, за яким я тепер роблю домашні завдання. Взяв старі дошки, збив їх, покрив фарбою і лаком, ще й різьбленням прикрасив.
Вийшло просто чудово! Такого і в магазині не знайдеш. А разом ми змайстрували книжкові полиці.
Якщо в будинку щось поламалося - можна не турбуватися: батько все полагодить. Засукавши рукави сорочки, оголивши свої сильні м'язисті руки, і береться за роботу.
А ще він у нас чудово готує. І може зварити борщ, і вареники зробити. А такої смачної юшки, яку готує тато, не виходить навіть у мами. Батько говорить, що справжній чоловік повинен вміти все. Тому він і мене привчає до праці. Візьметься варити юшку - мене обов'язково посадить картоплю чистити.
Тато - справжній кухар. Ніж у його руці рухається швидко-швидко, овочі лягають дрібними шматочками. Дивлюся я іноді на татові руки і дивуюся: у нього сильні пальці, а долоні грубі й шорсткі, але скільки всього прекрасного і корисного можуть зробити ці руки. Буває, правда, і навпаки. Коли ми з сестрою в чомусь завинили, батько може шльопнути нас злегка. Але ми не ображаємося, тому що знаємо - це справедливо.
У мого батька справді золоті руки. Напевно, тому, що у нього золоте серце.
