Краю мій, люблю я тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (панас мирний) річка синіє, зітхає, сміється (м. рильський) ; розпарена теплінь віє соняшником, коноплею і яблуками (м. стельмах) . а душа нашої людини проста, без хитрощів (о. корнійчук) . хмари пливли за вершини казбека і затьмарювали місяць (в. собко) . дзвінко й безтурботно перекликалися, співали, щебетали пташки (о. войченко) . христина повернулась додому стомлена, але щаслива
Під час весняних канікул я люблю ходити до лісу, подихати свіжим повітрям, побачити пробудження природи від зимового сну, зняти гарні пейзажі, птахів. з собою обов’язково беру фотокамеру. сьогодні вранці холодно і вогко, але я збираюсь на прогулянку. напровесні під час відлиги з’являються першоцвіти. я вирушаю до лісу на пошуки пролісків. на невеликих пагорбках, де розтанув сніг , де-не-де проросли зелені стрілочки – це проліски. розквітла перша квітка весни. два яскраво-зелені листочки розійшлися і на тонесенькій стеблинці висить молочно-біла квітка. вона повільно колихається від найменшого подиху вітру. ось пролісок вже розкрив свої тендітні і ніжні пелюстки, їх три. серединка квітки блідо-зелена з білим кантом і тичинками. а ось праворуч, їх вже ціла галявина, квіти дружно розцвіли і мені дуже пощастило. добре що проліски ще є у лісах і їх оберігають. я милуюсь цим весняним дивом, дуже радію, фотографую в режимі макро: зверху, знизу, збоку. м’яко ступаючи по сніжку швидко повертаюсь назад додому, залишаючи загадковий ліс.
