З ранніх років я любила створювати щось своє: складати казкові історії, робити аплікації, майструвати іграшки і прикрашати ними будинок. Але найчастіше я брала альбом для малювання і заповнювала його кольоровими ілюстраціями – картинками, які самі собою народжувалися у мене в голові.
Батьки завжди заохочували мою тягу до творчості. Жоден день народження не обходився без подарункового набору фарб та кольорових олівців. У молодшому віці мені купували розмальовки, потім – дитячі підручники з малювання та книги з мистецтва. У сім років я почала відвідувати художню школу, в яку ходжу до сих пір. Там я знайшла друзів і однодумців, захоплених малюванням так само сильно, як і я.
Мені подобається, що створити зображення можна за до різних інструментів. Зазвичай я використовую олівець, кисть і аерограф, але за настроєм можу взятися за фломастери, кольорові маркери, крейду, туш. Нещодавно я виявила, як захоплююче, хоча і незвично, працювати в графічних редакторах на комп’ютері.
Багато хто запитує, що я люблю малювати найбільше. Мені складно відповісти на це питання. Я можу розповісти лише про те, які труднощі виникають в процесі малювання.Наприклад, непросто створити закінчену картину. Для цього потрібно багато вільного часу, а його, на жаль, часто не вистачає. В такому випадку я просто роблю ескізи (їх ще називають етюди) – замальовки навколишніх людей, предметів, тварин або рослин. Крім того, буває складно малювати по пам’яті і без мотивації.
Я захоплююся роботами досвідчених художників. Якщо мені не вистачає натхнення (без нього малювати завжди важко!), Я вирушаю в картинну галерею, де панує особлива атмосфера. Там я не просто відпочиваю, але шукаю ідеї для особистої творчості і вчуся у майстрів.
У моїй родині досі зберігають всі мої дитячі малюнки. Коли я дивлюся на них, то відчуваю гордість за себе, адже я зробила такий прогрес в малюванні! Не кажучи вже про те, що це заняття прищепило мені безліч корисних звичок: уважність, посидючість сть, а також критичне, розумне ставлення до своєї роботи.
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
З ранніх років я любила створювати щось своє: складати казкові історії, робити аплікації, майструвати іграшки і прикрашати ними будинок. Але найчастіше я брала альбом для малювання і заповнювала його кольоровими ілюстраціями – картинками, які самі собою народжувалися у мене в голові.
Батьки завжди заохочували мою тягу до творчості. Жоден день народження не обходився без подарункового набору фарб та кольорових олівців. У молодшому віці мені купували розмальовки, потім – дитячі підручники з малювання та книги з мистецтва. У сім років я почала відвідувати художню школу, в яку ходжу до сих пір. Там я знайшла друзів і однодумців, захоплених малюванням так само сильно, як і я.
Мені подобається, що створити зображення можна за до різних інструментів. Зазвичай я використовую олівець, кисть і аерограф, але за настроєм можу взятися за фломастери, кольорові маркери, крейду, туш. Нещодавно я виявила, як захоплююче, хоча і незвично, працювати в графічних редакторах на комп’ютері.
Багато хто запитує, що я люблю малювати найбільше. Мені складно відповісти на це питання. Я можу розповісти лише про те, які труднощі виникають в процесі малювання.Наприклад, непросто створити закінчену картину. Для цього потрібно багато вільного часу, а його, на жаль, часто не вистачає. В такому випадку я просто роблю ескізи (їх ще називають етюди) – замальовки навколишніх людей, предметів, тварин або рослин. Крім того, буває складно малювати по пам’яті і без мотивації.
Я захоплююся роботами досвідчених художників. Якщо мені не вистачає натхнення (без нього малювати завжди важко!), Я вирушаю в картинну галерею, де панує особлива атмосфера. Там я не просто відпочиваю, але шукаю ідеї для особистої творчості і вчуся у майстрів.
У моїй родині досі зберігають всі мої дитячі малюнки. Коли я дивлюся на них, то відчуваю гордість за себе, адже я зробила такий прогрес в малюванні! Не кажучи вже про те, що це заняття прищепило мені безліч корисних звичок: уважність, посидючість сть, а також критичне, розумне ставлення до своєї роботи.