Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.
Твір - опис зими Зима — це дивовижний час року. З настанням зими приходять холоди, все на вулиці вкривається білим, чистим, пухнастим снігом, наче всю землю огортає біла ковдра.
Коли я дивлюся в своє вікно, бачу снігові замети та дітей, що катаються на гірці. Деякі з них грають в сніжки й ліплять снігову бабу. Але все частіше з настанням зими я став бачити незадоволених людей, які ховаються під капюшон чи закутують шарф найсильніше, щоб, напевно, не замерзнути на холоді.
Я дуже люблю зиму, не дивлячись на холоди. Взимку можна кататися на санчатах, на ковзанах, грати в сніжки, ліпити сніговиків чи снігових баб. Звичайно, не можна забувати й про Новий рік, адже це чарівне свято, яке буває лише раз на рік.
