На покуті, залитій сонцем(означення), під сліпучою синявою неба сидів старий Чумак.
Він, бронзовий і мускулястий(означення), дивився кожному в очі.
Патріарх свого племені, дебелого й рясного(означення).
Щойно прийшовши з роботи, лише скинувши кашкета(дієслово), сидів він під сліпучо-синім небом, тримаючи на руках сонне дитинча.
Воно спало сидячи, припавши солодко зарожевілим личком до ковальського фартуха(дієслово).
Це вона, Галя(іменник).
Руки, намальовані широченними мазками(означення), вражали своєю правдою.
На мою думку, правильне і перше, і друге твердження. Адже справжній друг має і допомагати, і радіти за тебе. Та якщо у тебе все-таки є такий чудовий друг, то теж потрібно намагатися дотримуватися цих правил. Бо той, хто не до в тяжку хвилину, той автоматично перестає бути другом. А якщо не радіти за чужі успіхи, то зі сторони може здатися, що ти просто заздриш.
І тут ми плавно переходимо до заздрості. Те, шо заздрити не можна, знає кожен. Та от чи справді він ніколи не заздрить? Ще краще усі знають, що у дружбі заздрощам не місце. А як щодо товаришів - вони ж не друзі. Але все-таки заздрити не можна нікому - навіть незнайомим людям, не кажучи вже про товаришів та найкращих друзів.