1. Прибув мій канівський земляк Середа, на ім’я Петро (Г. Костюк).
2. Дружина Платона Симиренка Софія, за походженням французька дворянка, швидко перейняла козацькі звичаї родини, охоче спілкувалася українською мовою (Л. Мацько).
3. Із Любечем, давньоруським містом, пов’язані долі багатьох руських князів Олега, Ярослава Володимировича, Святополка, Володимира Мономаха, Святослава Всеволодовича (М. Тищенко).
4. Особливо вразила і запам’яталася всім художня композиція Сашка Довженка «Святки»- поетична розповідь про народні новорічні торжества (С. Плачинда).
5. Двадцятишестирічний лікар-мікробіолог, майбутня зірка світової медичної науки і майбутній президент Усеукраїнської академії наук Данило Заболотний, провів на собі перший експеримент, прийнявши винайдену холерну вакцину (Л. Мацько).
6. Михайла Щепкіна, кріпака з Куртини, викупили 1818 року в Полтаві за 7207 карбованців (М. Шудря).
Яка пречудова весна!
Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень
на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він
дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно
похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.
Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу
й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний
постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів
звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,
машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього
можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.
Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя
на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні
неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну
глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.
Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі
йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,
він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…
У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,
підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались
перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не
втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван
думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в
найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих
дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям
неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов
зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою
весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.