Ми йдемо далі й далі дорогою пізнання. Опановуючи складні науки,а от пізнати самих себе нам іноді дуже нелегко...
Найбільше прикрощів завдають нам буденні невдачі, дрібні конфлікти, з яких виникають великі непорозуміння.
Безконфліктне співжиття людей— велике мистецтво. Одначе не настільки велике, щоб ми при бажанні не змогли оволодіти ним, навчитися легко, невимушено застосовувати набуті знання у повсякденному житті.
Життєвий досвід свідчить, що мало бути добрим, треба ще бути тактовним. Чуйність— доброта серця, тактовність— його розум. Поняття ці нерозривні, як нерозривні зміст і форма.
Щоб бути тактовним завжди І всюди, треба знати основи культури поведінки. Без такого знання людина справляє враження невихованої, хоч би якою доброю вона була.
Протягом свого історичного розвитку людство виробило струнку систему правил і норм культурної поведінки, які в різні часи називалися ще етикетом, правилами пристойності, манерами доброго тону. До всіх цих правил треба ставитися так, як ми взагалі ставимося до культури минулого: все краще сприймаємо, все гірше відкидаємо.
Чотири десятиліття хіт івасюка співають з великої сцени, на весіллях, у дружніх компані слова “ти признайся мені, звідки в тебе ті чари” знають всі – від чернівців до далекої камчатки. саме від чернівців. адже 13 вересня 1970 року звідси у світи полинула ця пісня. 21-річний студент чернівецького медичного інституту володя івасюк виконав свою “руту” в прямому ефірі відомої колись телепрограми “камертон хорошого настрою”, що на всю україну транслювалася з театральної площі столиці буковини. а вже незабаром на цього молодого хлопця звалилася всесоюзна учора, 12 вересня, на театральній площі у чернівцях знову звучала “червона рута”. свято української пісні, до 40-річчя нев’янучого шлягера, зібрало молодих місцевих виконавців, поетів, друзів та родину композитора, очевидців тієї пам’ятної події. 13 вересня 1970-го ця площа була такою ж людною. жителі чернівців зупинялися, проходячи повз. і саме вони були першими свідками народження нині всіма улюбленої пісні. з точки зору музики, «червона рута» – абсолютно звичайна пісня: слова, що легко запам’ятовуються, проста мелодія. але, тим не менше, володимир івасюк три роки присвятив роботі над нею. розпочалося ж все зі збірника коломийок відомого українського фольклориста та етнографа володимира гнатюка. івасюку було 18 років, коли у великій батьківській бібліотеці він знайшов цю книгу, а в ній - незвичну назву квітки – черлена рута… - це був 1967 рік. і, власне, з цього часу розпочинається робота композитора над піснею, - розповідає «вз» наталія мороз, головний зберігач фондів чернівецького обласного меморіального музею володимира івасюка. – володя зацікавився незвичною назвою, але нічого більше про це не знав. а в 1969 році разом із батьком, письменником михайлом івасюком, поїхав у фольклорну експедицію в село розтоки путильського району чернівецької області. там від місцевих гуцулів почув легенду про таємничу квітку. за нею, рута рідко квітне червоним цвітом – в ніч на івана купала, та й то на коротку мить. але дівчині, якій пощастить знайти й зірвати ці чарівні пелюстки, випадає щастя своєю вродою зачарувати хлопця. івасюк довго шліфував свій текст, переробляв, дописував. з перших варіантів пісні зберігся ось такий:
Ми йдемо далі й далі дорогою пізнання. Опановуючи складні науки,а от пізнати самих себе нам іноді дуже нелегко...
Найбільше прикрощів завдають нам буденні невдачі, дрібні конфлікти, з яких виникають великі непорозуміння.
Безконфліктне співжиття людей— велике мистецтво. Одначе не настільки велике, щоб ми при бажанні не змогли оволодіти ним, навчитися легко, невимушено застосовувати набуті знання у повсякденному житті.
Життєвий досвід свідчить, що мало бути добрим, треба ще бути тактовним. Чуйність— доброта серця, тактовність— його розум. Поняття ці нерозривні, як нерозривні зміст і форма.
Щоб бути тактовним завжди І всюди, треба знати основи культури поведінки. Без такого знання людина справляє враження невихованої, хоч би якою доброю вона була.
Протягом свого історичного розвитку людство виробило струнку систему правил і норм культурної поведінки, які в різні часи називалися ще етикетом, правилами пристойності, манерами доброго тону. До всіх цих правил треба ставитися так, як ми взагалі ставимося до культури минулого: все краще сприймаємо, все гірше відкидаємо.