~Соловейко на калині то
затихав, то щебетав. (підмет - соловейко, однорідні присудки - затихав, щебетав).
~Весна прийшла так якось несподівано! (підмет - весна, присудок - прийшла).
~Зима стояла мрійно до
пори. (підмет - зима, присудок - стояла).
~Вітри війнули з півдня. (підмет - вітри, присудок - війнули).
~І тоді вона немов у Ворсклу з'їхала з гори. (підмет - вона, присудок - з' їхала).
~Уже в дітей порожевіли личка. (підмет - личка, присудок - порожевіли).
~Уже дощем надихалась рілля.(підмет - рілля, присудок - надихалась).
~І сонце сипле квіти, як з бриля. (підмет - сонце, присудок - сипле).
~І скрізь трава, травиченька, травичка! (однорідні підмети - трава, травиченька, травичка).
~Чорнолісся п'янко духмянить доспілою суницею. (підмет - Чорнолісся, присудок - духмянить).
~Вечірнє сонце, дякую за день!..(присудок - дякую).
Українська мова дуже багата на синоніми, тобто на слова, близькі або тотожні значенням. Прикладів можна наводити чимало, але обмежуся одним. Для називання поняття «лінія зіткнення неба з землею» маємо такі слова: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид тощо. Синонімічне багатство нашої мови є одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову. Проте не всі мовці як належить використовують цю лексичну особливість української мови. Досить часто перевагу віддають якомусь одному слову з синонімічного ряду, причому не найкращому. Причини тут різні: недостатній рівень володіння рідною мовою, вплив інших мов, невибагливість у доборі засобів мовного спілкування.
Як на мене, то це прислів'я дуже справедливе. Спробую довести. Цього року я став учнем середньої школи. А раніше навчався у початковій школі. Так от, у 5 класі мені стало важко навчатися. Стільки нових предметів, стільки домашніх завдань! І я вирішив, що все одно не зможу виконати все, тому краще взагалі нічого не робити! Мої батьки цілий день на роботі. Я приходив зі школи (вона поруч із нашим домом), їв, грав на комп'ютері. А коли батьки цікавились моїм навчанням, казав, що все добре, що домашнє завдання я вже зробив. Вечір минав мирно і спокійно. Мені навіть дозволяли гуляти із Сашком — моїм другом і сусідом.
Спочатку моє велике ледарство, як-то кажуть, сходило з рук. Але так не могло довго тривати. Після батьківських зборів мама прийшла засмучена і мало не плакала. Мені стало жаль її і я вирішив узятися за розум. Проте виявилось, що я багато пропустив і багато чого не розумію. «Так, — сказала мама. — Краще маленька справа, ніж велике ледарство.» І до мені першого разу виконати все домашнє завдання. Як же я здивувався, коли наступного дня отримав хороші оцінки. Виявилось, що я здібний.
Отже, навіть найменша справа краща за велике ледарство. Тепер я намагаюсь не ухилятися від уроків. А то як би не довелось продовжити контракт із 5 класом ще на рік!